субота, 31 грудня 2011 р.

Зі святом!!!

Итоги года

Подведу итоги года.
Мое личное достижение: в сентябре этого года я впервые в жизни искупалась в источнике, температура воды в котором 4 градуса. Моржам конечно будет непонятна такая моя гордость. Но для меня, мерзлячки, это супер-достижение.
В этом году у меня был замечательный проект, в рамках которого я объездила практически все областные центры. Это работа в Программе равных возможностей и прав женщин в Украине ПРООН. Теперь у меня есть друзья-коллеги-единомышленники-близкие по духу люди во многих городах Украины, которых я очень люблю. И с которыми мы еще ого-го сколько сделаем. Ґендерная революция в Украине близится!!!
Мое творческое достижение: благодаря учебе в Школе общественной журналистики, я преодолела свой комплекс - писать статьи. Результатом стал блог "Херсонские ґендерные студии", в котором я пишу. Эта учеба очень вдохновила меня. И мы с коллегой Натальей Чермошенцевой разработали и реализуем волонтерский проект - тренинговый курс "Херсонские ґендерные студии", уже 2 группы участниц/ков прошли у нас обучение.
Ну, и конечно, радость каждого моего дня - дочка Дашенька. Она пошла в этом году в школу. Когда первого сентября мы вышли во двор, я всплакнула. Мамы и папы, у которых были и есть первоклашки, меня поймут. Стоит твоя козявочка в белых бантах, форме, с букетом. Лицо у детки такое взрослое и торжественное. Вот, только вчера в пеленках домой принесли, а уже и в школу пошли.
Очень разный год был. И трудный, и радостный, и горький, и светлый. Как сама жизнь.

понеділок, 5 грудня 2011 р.

Ігри для дівчаток, ігри для хлопчиків

Прихильники «концепції природи» дуже полюбляють говорити про «вроджений материнський інстинкт», «природне призначення жінки», «природну відмінність жінок і чоловіків», і, що «жінки від природи емоційні, ніжні та потребують захисту». Вони не враховують роль соціуму у формуванні жінки та чоловіка.
Хоча життя показує нам зовсім інші зразки. Невеличка історія для прикладу, яка трапилася в одній з бібліотек міста Херсона. Щонеділі в цьому закладі проводять клуб вихідного дня для дітей різного віку. На одному із занять з дошкільнятами бібліотекарка проводить гру:
- А тепер гра для дівчаток, - викликає декількох учасниць гратися. Будь ласка, розвішайте на мотузку ось цю білизну (зразки вироблені з паперу).
У цей момент чотирирічний хлопчик тягне руку, бо хоче також взяти участь у грі. Бібліотекарка повертається і говорить йому «внушительно»:
- Це гра для дівчаток.

Отже, якщо припустити, що «концепція природи» діє, то хлопчик інстинктивно (чи підсвідомо) знав би, що це гра не для нього і руку не тягнув. У той же час дівчаткам не потрібно було б акцентувати, що запрошено гратися саме їх. Вони побачивши мотузку і паперову «білизну», самі б вийшли на гру (бо "від природи прагнуть обслуговувати").
І коли в реальному, сучасному житті ця концепція не спрацьовує, її прихильники починаю щось белькотіти «про генетичний або гормональний збій». І, відповідно, наш хлопчик, на їх думку, має якийсь «збій» або «відхилення від природи», бо захотів гратися у непритаманну «чоловічій сутті» гру.
Коли ж ці аргументи не діють, прихильники «концепції природи» починають шукати ворогів: «Це погане ООН руйнує наші традиційні цінності», «це все кляті гендеристки-феміністки, від яких треба захистити наших дітей». І от одного дня з’являється т.зв. батьківський рух, який вкидає у суспільство лозунг: «Гендер+гей= геноцид нації».
Тут вже не до сміху. Бо батьківський комітет є легалізованою всеукраїнською громадською організацією з певними джерелами фінансування (легалізовано шляхом повідомлення 12.11.2010 № 312 Всеукраїнська громадська організація "БАТЬКІВСЬКИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ", Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Філосовська, 21, кв.1). Має фінансову спроможність надрукувати листівки та брошури на досить якісному папері (що недешево), організувати всеукраїнський форум (http://rodkom.org/2011/244.html ), у якому чомусь беруть участь народні депутати ВРУ та представники Міністерства освіти.
І маємо таку дивну, якщо не дурнувату, картину. Звичайно, батьківський комітет має свою позицію і відстоює її всіма можливими шляхами. А от держава Україна?.. З одного боку представники держави спільно з ООНівським організаціями, реалізують гендерну політику (наприклад, у цьому році з викладачами шкіл проведено декілька тисяч тренінгів щодо впровадження гендерної освіти). А з іншого боку інші представники держави – нардепи і ті ж представники МОН – звинувачують усіх гендеристів у руйнуванні традиційних цінностей та волають про необхідність порятунку українських сімей. Якась шизофренія державного масштабу.

середа, 30 листопада 2011 р.

Хто винен?

Сьогодні майже всі телеканали у кримінальній хроніці показали жахливий випадок. В одному з українських сіл жінка вбила свою новонароджену дитину і викинула тіло в ліс.
Ситуація страшна і я, ні в якому випадку, не виправдовую жінку. Але мене вразили слова, що примусив її зробити це чоловік, який обіцяв вигнати з дому, якщо вона не позбудеться дитини. І ще більше обурив коментар секретаря сільської ради, яка в камеру, вибачте, розпатякувала про нелюдський вчинок і порівнювала жінку зі звіром.
Я ніколи в житті не повірю, що в селі ніхто ні про що не здогадувався. Напевно, що всі знали і про економічну ситуацію в сім’ї, і про знущання чоловіка над жінкою, і про її можливу вагітність. Але НІХТО не втрутився в ситуацію: ні люди, ні сільська влада. Бо ще й досі у нас панує переконання: все, що відбувається між подружжям – це глибоко особиста справа.
Отже, всі знали і ніхто не втрутився, не допоміг. А тепер задоволено коментують (читайте влаштовують травлю жінці). Як ще не закричали в камеру: «Ату її, ату».
Подивимося на ситуацію з іншого боку. У дитинстві я дуже просила батьків подарувати мені кошенятко. А тато говорив: «Принесеш додому кота, підеш під балкон разом із ним жити». Він говорив відмовку, а я щиро вірила, що він так і зробить.
Можливо, і ця жінка ЩИРО ВІРИЛА, що чоловік вижене її з дому, буде бити, якщо вона принесе дитину. Все це нагадує щонайменше психологічне насильство. Вона жила в такій ситуації не один день і зазнавала ще й інших видів насильства (зокрема, фізичного).
Виглядає так, що одне насильство призвело до іншого насильства. Але всі здогадувались і ніхто не втрутився. Тепер всю провину покладають на жінку.
Ви помічали, як легко ми звинувачуємо жінок у багатьох бідах? У хаті не прибрано – погана господиня. Діти на двійки вчаться – ти винна, неуважна мама. Чоловік побив – сама винна, довела його. Зґвалтували - винна, бо коротку спідницю одягла і не тими вулицями ходила.
Ще одна ситуація. Мій чоловік побачив у лікарні маму з трирічним хлопчиком, у якого була велика рана на обличчі. Перше, що він мені сказав: «Это ж надо быть такой матерью, чтобы не уследить за ребенком!». Ось перша думка стороннього спостерігача. Хоча ситуація могла бути зовсім інакшою – батько міг не вглядіти або в дитячому садочку стався нещасний випадок. Але ж ні соціум відреагував миттєво – «это ж надо быть такой матерью!»
Дві непов’язані ситуації, але в обидвох всю провину ми покладаємо на жінку. А це щонайменше несправедливо.

вівторок, 29 листопада 2011 р.

Спогади про Голод

Все дитинство я провела у своєї бабусі Зіни та прабабусі в невеличкому селі Черкаської області. Іноді ми просили Бабуню (мою прабабусю) розказати нам про голодовку. Вона неохоче погоджувалася і розказувала спогади про себе і чоловіка, своїх дітей та інших родичів. Ми з сестрами сприймали ці розповіді, як страшні казки.
Бабуня розказувала, що дуже не любила відпускати доньку з хутора в село, бо боялася, що дитину зловлять і з’їдять. Чи таке можливо було, чи ні, але цей страх був з нею постійно. І кожного разу вона виглядала на шлях: «Біліє хустка, іде моя дівчинка».
А ще у селі була жінка, яка перед своєю смертю зварила у казанку свою вже мертву дитину.
Бабуся розказувала свої історії. Їй тоді було вісім років, вона вже все усвідомлювала і пам’ятає все і зараз. Як вмираючі люди самі йшли до ями, де їх потім і ховали. Пухлих людей обабіч шляху, яких вони дуже боялися. Згадувала свою найкращу подругу, яка померла разом з усією сім’єю. Образ померлої дівчинки у ямі з іншими тілами залишився з моєю бабусею на все життя.
Декілька років тому, я спитала її: «Як же Ваша сім’я вижила?» Завдяки корові і картоплі (яку на щастя не забрали). Корову тримали в хаті (подалі від злодіїв). А дві курки не вберегли – вночі хтось підрив стіну та витягнув птицю. У селі в той час були банди, які крали у людей залишки продуктів, худобу. А з хат, де всі померли, забирали цінні речі, одяг. Бандитів усі знали і дуже боялися.
Молоко Бабуня міняла у сусідів на хліб (сусід працював на станції і йому іноді давали хліб). Крім того, наша сім’я була у колгоспі, і їх на польових роботах трохи підгодовували. Діти (моя бабуся і її брат) рвали лободу, з неї теж готували. Бабуня розказувала: «Одного разу зробила я коржиків з німиці (дурман) та поїла. Іду на колгоспне поле, а мені так смішно та весело. Нічого сказати не можу, наче німа, і сміюся». Більше з німиці коржики не робили.
Також Бабуня пригадувала, що було дві «хвилі», коли найбільше люди помирали. Весною-влітку 32 року багато сімей (в основному одноосібники) продавали хати, збіжжя, і намагалися виїхати на Кавказ, Росію. Однак на кордоні їх не випустили і люди повернулися назад у рідне село. Але вже не було хат, запасів, їжі. Такі сім’ї вимирали повністю. А друга хвиля смертей була пізніше, коли в колгоспі, нарешті, дали зерно. І голодні люди напекли свіжого хліба. Їли його і теж помирали сім’ями. Виснажені, голодні, вони не могли перетравити таку важку їжу.
Нашій Бабуні теж дали зерно і вона напекла хліба. Але, за порадою своєї матері, їсти відразу увесь не дала, а сховала. Її чоловік (мій прадід) дуже сварився, ледь не побив Бабуню – вимагав хліба. Але вона витримала і не дала весь буханець відразу. Наша сім’я вижила.

Бабуня

Місце, де ховали померлих, зрівняли. Не було жодного знаку, що там є поховання. І за декілька десятків років на цьому місці гралися діти.
У 2006 році жителі села самі зібрали інформацію про померлих під час Великого Голоду. На місці поховання встановили хрест.
С П И С О К
жертв голодомору 1932 -1933 років, які проживали в селі Станіславчик
Черкаської області


Вул. Леніна
1.Гайдай Іван Григорович, дружина Лукеря, сини Олександр та Федот, дочка Марія
2.Седик Василь
3.Броварський Петро
4.Дядя Нестір
5.Сорока Іван Ничипорович та його дочка Ольга
6.Омельченко Дмитро Антонович та його трьохрічна дитина
7.Броварський Арифим, дружина Антонина та син Левко
8.Курінна Явдоха Самсонівна
9.Небензя Петро та його дружина
10.Полтавець Данило та його дружина
11.Ковбаса Кирило та його дружина
12.Ковбаса Гаврило та його дружина
13.Скуба Афанасія
14.Рудоман Ничипір та його дружина Оляна
15.Рудоман Вакула та його дружина
16.Броварський Микита та його дружина
17.Данилко Іван та його дружина
18.Бакуменко Павло та його дружина
19.Борона Сидір Ониськович, дружина Горпина, сестра Мина та син Канор
20.Дядя Петро Григорович
21.Штепа Карпо та його дружина Елона
22.Дядя Максим Васильович, дружина Марія, дочка Домна, син Григорій.

Хутір Леніна
23.Дядя Григорій Максимович, дружина Олена та син Михайло
24.Борона Антін
25.Борона Ганна
26.Коломієць Мотрона
27.Берестова Марта Семенівна
28.Берестовий Канор Григорович
29.Берестова Марина Григорівна
30.Берестова Оксана Григорівна
31.Броварський Остафій Петрович, син Василь, дочка Пріська
32.Гончаренко Устя Якимівна, син Савелій, дочки Федоска та Улита
33.Дядя Юхим
34.Дядя Іван Юхимович, сини Микола та Федір
35.Бугайов Артем, дружина Тетяна та дочка Марія
36.Бугайов Федір
37.Скуба Фанка
38.Лазарівна Явдоха, дочки Антонина та Людмила
39.Коломієць Йосип, його дружина та син Федот
40.Коломієць Степан, його дружина та дочка Домаха
41.Коломієць Лука та його син
42.Коломієць Дмитро та його дружина

Вул. Шевченка
43.Коломієць Денис
44.Бакуменко Ганна
45.Бакуменко Кирило
46.Бакуменко Федір
47.Бакуменко Михайло
48.Бакуменко Антін
49.Бакуменко Явдоха
50.Бакуменко Андрон
51.Колотуша Зоя та її брат
52.Бакуменко Ничипір
53.Броварський Купріян Максимович та його син
54.Рудоман Павло
55.Рудоман Ганна
56.Седик Афанасій Тимофійович
57.Седик Василь Панасович
58.Седик Марія Панасівна
59.Седик Пилип Васильович, дочка Ганна, син Олекса

Хутір Пролетарський
60.Задніпряний Іван Іванович
61.Седик Сергій Пантелейович, дружина Марія, дочка Катерина
62.Седик Пантелей та його дружина
63.Задніпряний Яким Максимович, дружина Василина, син Левко, дочка Катерина
64.Седик Петро та його дружина
65.Борона Онисим та його дружина
66.Рядняний Степан, дружина Олександра, дочки Катерина та дочка ( ім’я невідоме)
67.Данилко Іван, дружина Катерина, сини Аврам та Андрій
68.Седик Дементій та його син
69.Заріцький Михайло та дочка Олександра
70.Небензя Гнат , дружина Наталка, дочка Олександра, син Володимир
71.Данилко Семен, дружина Василина, син Аврам, дочки Марія та Софія

Вул. Пролетарська
72.Тарасенко Марія
73.Коломієць Федір, дружина Ольга, син Петро
74.Коломієць Ялосовета, син Василь
75.Полтавець Серафима та її дитина
76.Берестова Василина Григорівна
77.Малюта Микола та його дружина
78.Седик Демид
79.Седик Платон Васильович, дочка Параска
80.Седик Владимир Васильович, дружина Ганна Платонівна, дочки Мар’яна, Фекла, Федоська, син Семен та онука Марія
81.Сторчова Уляна
82.Сторчова Варвара
83.Гончаренко Устим
84.Рудуман Іван, дружина Марія, дочки Ярина та Ганна, син Іван
85.Дядя Сарапійон
86.Дядя Максим
87.Броварський Павло

Вул. Червона
88.Бойко Іван та його дружина
89.Сушко Василь, його дружина та син і дочка
90.Сушко Захар та його дружина
91.Коломієць Савелій та його дружина
92.Небензя Денис
93.Небензя Назар Денисович та його дочка
94.Запорожець Михайло Григорович, дружина Явдоха Ничипорівна та дочка Віра
95.Медяник Мотрона
96.Довгополий Пилип, син Яків та невістка Тетяна
97.Омельченко Полікарп, дружина Марія, син Петро
98.Омельченко Корній
99.Омельченко Анастасія
100.Омельченко Макар, дружина Марія, дочка Килина, сини Роман та Антін
101.Омельченко Варфоломій Гаврилович, дружина Надія, сини Василь та Левко
102.Заріцький Іван Андрійович та його дружина
103.Заріцький Андріян
104.Заріцький Михайло та його дочка Ганна
105.Заріцька Марія Степанівна, син Пантелей
106.Заріцький Ничипір
107.Бойко Яким, дружина Мотрона, сини Петро та Антін, дочка Анастасія
108.Борона Гапон та його дружина
109.Борона Олександр, дружина Ївга, син Федір
110.Сушко Федосій Захарович
111.Сушко Текля Кирилівна

Але цей список не є повним. Селяни вказували, що колись на тому місці була хата і жила сім’я, але імен уже не пригадують.
Особисто для мене питання: «чи був голод, чи ні?», «чи є це гнеоцидом, чи ні?» - вирішене. Навіть, коли мої однокласники нічого про це не знали (бо в радянських підручниках про Голодомор не писали), я від своїх бабусь чула про Великий Голод. Я відчула їх біль, їх страх, їх голод. Я це пам’ятатиму.

пʼятниця, 23 вересня 2011 р.

Про ДЄВУШЕК Херсона

Пишу і розумію, що мені напевно скажуть, що я
А) не маю почуття гумору
Б) не розуміюся на АРТі
В) або, як сказав один пан, «девочки завидуют, поэтому придумали себе какой-то сексизм».
Але я не можу не відреагувати.
Днями в Херсоні відбулася презентація «Альтернативного АРТ путівника» по місту Херсону. Наскільки це надзвичайна подія можна зрозуміти з того, що і досі з цього приводу тривають дискусії в громаді.
Я глибоко поважаю авторів видання і тому щиро раділа, коли переглядала «АРТ путівник». Я дізналась про багато цікавих подій, пов’язаних з Херсоном, непересічних особистостей, які були і є у нашому місті, архітектуру, кіно, тощо. Це дійсно альтернативний, свіжий, незвичний погляд на Херсон. Я пишалася, що саме в нашому місті розроблений «Арт путівник». Але, коли я прочитала розділ «ДЄВУШКІ» (с.38-39) радість змінилася розчаруванням.

З декількох причин. Спробую пояснити, з яких саме.
1. Автори поставили херсонських дівчат в один ряд з люками, вагами, годинниками, воротами та іншими (нехай і прекрасними ) РЕЧАМИ міста Херсона.

2. Цитата з тексту «Девушка – одна из главных херсонских достопримечательностей…»
Подивилася значення слова «достопримечательность» у тлумачному словнику Ожегова: «Достопримечательность -и, ж. 1. см. достопримечательный. 2. Место или принадлежащий какому-н. месту ПРЕДМЕТ, заслуживающие особого внимания. Исторические достопримечательности города. Осмотр достопримечательностей»
Або інше визначення:
«Достопримечательность — место, вещь или объект, заслуживающие особого внимания, знаменитые или замечательные чем-либо, например, являющиеся историческим наследием, художественной ценностью» (Вікіпедія).
Тобто дівчина Херсона – це неістота. Знана в Україні та за її межами експертка з ґендерних питань Оксана Кісь вважає, що оречевлення жінок, ставлення до них як до об’єктів, є ознакою сексизму. Я цілком з нею погоджуюсь.

3. І знову текст: «Словно спелый фрукт, она втянула в себя соки всех народов, живших на этой благодатной земле: все видимые и невидимые плюсы инцеста разных этносов налицо».
Ось одне з тлумачень слова інцест. «Инце́ст (лат. incestus — преступный, греховный) — кровосмешение, половая связь между близкими кровными родственниками (родителями и детьми, братьями и сёстрами). (Вікіпедія)
Навіть не хочу коментувати. Це якесь безглуздя, що дівчата Херсона є продуктом інцесту різних етносів.

4. Далі текст: «Частенько своими взглядами на жизнь она напрочь ломает стереотип нежной и трудолюбивой Золушки, утверждая, что главное – это удачно выйти замуж, а на худой конец (если он на самом деле совсем худой) – то можно и влюбиться».
Шкода, що всіх дівчат Херсона підвели під один знаменник. Головне їх устремління, на думку авторів, – це гарно вийти заміж або бути працелюбною Попелюшкою. Дівчина може гарно вчитися, захищати дисертацію, робити кар’єру у бізнесі чи в політиці. Але ж автори знають (чи вони собі так думають, уявляють, фантазують), що УСІ дівчата міста Херсона прагнуть вдало вийти заміж і не більше. Це узагальнення, яким знівелювали різність дівчат, жінок Херсона.

5. Цей відверто принизливий для жінок текст супроводжується сексистськими зображеннями.

Оголені груди, підняті спідниці, розставлені ноги, пляшка в руках. Це такі жінки Херсона (або ДЄВУШКІ, як зазначено в путівнику)? Такими їх мають побачити гості нашого міста і ототожнити всіх нас з цими образами? Сексуальними і без ознак інтелекту (справжні об’єкти для втіхи). Досить тонка межа між АРТом та сексизмом.

Отже, якщо читати даний розділ звертаючи увагу на зміст слів, ХЕРСОНСЬКІ ДЄВУШКІ – це предмет, річ або об’єкт, які стали результатом зв’язку між близьким кровними родичами («инцест разных этносов налицо»). А також, вони є «спелым фруктом», «бомбой, взрывающей мозг», «с волнующе-нежным темпераментом, который будоражит сознание». А головне їх прагнення - вдало вийти заміж чи, принаймні, закохатися.

Дівчата Херсона, Ви себе так сприймаєте? Чи не ображають Вас такі узагальнення?
Якщо до вас підійдуть хлопці з інших міст або іноземці з двозначними пропозиціями, не дивуйтесь. Можливо, гості нашого міста читали розділ «ДЄВУШКІ», у якому так «влучно та поетично» описуються херсонські дівчата.
Отже, я вважаю, що цей текст та візуальні зображення, що його супроводжують, є сексистськими (Сексизм (англ. sexism, от лат. sexus — пол) — мировоззрение, при котором утверждается неравное положение и разные права полов. Может проявляться ненавистью, недооценкой или предубеждением по отношению к представителям соответствующего пола в целом, либо стереотипизацией суждений по отношению к представителям соответствующего пола (например, ожидание от мужчин мужественности, от женщин — женственности).
З повідомлень, що з’являютья у соціальних мережах, я дізналась, що планується перевидання путівника. Сподіваюсь, що автори перероблять розділ «Дєвушкі», усунувши з тексту сексистські вислови та зображення.

четвер, 15 вересня 2011 р.

А вот кому-кому невеста за недорого!

День міста – це надзвичайна подія, і тому святкувати необхідно з надзвичайним масштабом. У Херсоні, на відзначення цього свята пам’ятник ставили, вулицю Суворова реконструювали, дитячі майданчики відкривали. У 2011 році міська влада вирішила вразити херсонців креативом. Родзинкою цьогорічного святкування Дня міста стане парад наречених. Дівчата-нареченні (колишні, нинішні та майбутні), зможуть вийти на парад у весільній сукні. Участь хлопців-наречених організаторами не передбачається.
«Херсон - город красивых невест. В этом году мы решили доказать это всем гостям и участникам праздника, организовав яркое действо с участием обычных херсонок-красавиц. А что может сделать любую женщину более красивее, счастливее, желанней, чем свадебное платье! », - відзначила одна з представниць міської ради (джерело - http://www.salon-ukraine.com.ua/index.php/news/117800).


На прикладі цього «надзвичайного» заходу ми можемо простежити дію економічного закону «взаємозалежність попиту та пропозиції».
Крок 1. На початку року наш Президент запросив інвесторів в Україну і оголосив на весь світ, що «незабаром почнуть квітнути каштани і українські жінки роздягнуться…»
Крок 2. У Новій Зеландії популярна радіостанція провела конкурс серед чоловіків, переможець якого зможе приїхати в Україну та «ВИБРАТИ СОБІ БУДЬ-ЯКУ НАРЕЧЕНУ У ШЛЮБНІЙ АГЕНЦІЇ» (де Нова Зеландія, а де Україна. Але чомусь «ПРИЗОМ» стає дівчина з України).
Крок 3. У Херсоні у вересні відбудеться парад наречених.
Все просто, попит сформовано – от вам і пропозиція.
До речі, коли читаєш в Іnternet інформацію про парад наречених в Херсоні, то поряд з цією інформацією на сайтах з’являються цікаві послання. Наприклад , «Аренда квартир в Киеве. Все цены. Удобный поиск, варианты» або «Знакомства с иностранцами Мужчины Со Всего Мира Ищут Знакомства С Украинскими Женщинами». Чому б це поряд з інформацією про парад наречених ми можемо прочитати про іноземців, які шукають українських жінок, і тут же пропонується орендувати квартиру???
Напевно, міська влада, коли ініціювала цей захід, думала про зміцнення інституту шлюбу, сімейних та моральних цінностей. Але, нажаль, не подумали про інший аспект. Україна (як і Херсонщина) є постачальницею «живого товару» (у переважній більшості молодих жінок) для надання секс-послуг у Європі та державах Близького Сходу. А також є дуже популярною країною для секс-туризму (коли чоловіки-іноземці приїжджають в Україну на вихідні та відповідно проводять час з українськими дівчатами).Якщо поглянути на «парад наречених» під цим кутом, то ситуація є дуже і дуже двозначною.
З цієї точки зору виглядає, що міська влада дуже переймається тим, щоб імідж Херсона зокрема, і України в цілому (як вотчини секс-туризму, де наречені є призом і придбати їх можна і оптом і в роздріб) ні в якому разі не занепадав.


Я пробую уявити цю святкову ходу наречених вулицями міста. Напевно, дівчата будуть усміхнені, гарно вбрані, лунатиме святкова музика. Але чомусь відразу з’являється інша, сумна картина - невільницького ринку, де можна купити жінку на будь-який смак. І це вже не парад, а ярмарок-розпродаж наречених.

неділя, 14 серпня 2011 р.

Дякую, Марсику!

У дитинстві ми з сестрою кожні літні канікули проводили у своєї бабусі в невеличкому селі. Одного разу бабуся завела щоденник, у якому описувала всі наші дитячі витівки та шкоди. Вона приказувала: «Ось приїдуть ваші батьки, а я дам їм щоденник, і хай вони почитають, які ви були слухняні». Звісно, бабуся не показала батькам ці записи. Десь через п’ятнадцять років ми їх випадково знайшли на горищі і із задоволенням, усією сім’єю, перечитували нотатки з нашого дитинства. Цитую один із записів: «Сьогодні дівчата були хороші, помагали, бо горів трактор. Трактор врізався у стовб і не було свєту. І цілий день не працював телевізор, тому дівчата його не дивились і все мені помагали».
Ось такий причинно-наслідковий зв’язок між поведінкою дітей та трактором, що горів у полі. До чого ці спогади?
У липні я, вже зі своєю донькою, відпочивала у бабусі. І от лихо – кіт Марсик (бабусин улюбленець) вкусив її за ногу. Сталося запалення. Уявіть, глибока ніч, у бабусі температура за сорок градусів, вона майже непритомна. Вирішили викликати швидку, бо своєї машини немає. Нагадаю, що це невеличке село за півгодини від райцентру.
Телефонуємо у швидку зі словами: «Приїдьте, будь ласка, бо у бабусі висока температура». Операторка швидкої допомоги нам відповідає: «Ми на високу температуру не виїжджаємо». І вішає слухавку. Все – коротко і ясно.
Порадившись, телефонуємо знову, але по іншому будуємо речення: «Приїдьте, будь ласка, бо бабусю кіт покусав і висока температура». Операторка відповідає: «Добре, виїжджаємо». Не знаю, чому вона змінила думку. Можливо, подумала про потенційний сказ. Чи з інших причин?
От і вийшов у нас, як у щоденнику бабусі, дивний причинно-наслідковий зв’язок: «Дякую Марсику, бо через тебе до нас приїхала швидка».


Бабуся вже одужала, а мені не дає спокою одна думка. Я, звичайно, не медик, але мені здається, що висока температура – це симптом хвороби, іноді небезпечної. Як пересічний громадянин чи громадянка, які не мають медичної освіти, можуть самостійно діагностувати хворобу і відповідно ступінь її небезпеки, якщо швидка допомога відмовляється приїжджати на «просто високу температуру»? Як тоді отримати допомогу і визначитись із лікуванням? А якщо бабуся чи дідусь одинокі? Риторичні запитання про доступність медичних послуг для сільських жителів.
Отже, як це не дивно звучить, але дякую тобі, Марсику, що до нас приїхала швидка допомога. Бо просто на високу температуру в село, до людини похилого віку, вони не виїжджають.

пʼятниця, 29 липня 2011 р.

Обличчя України

Якби Вас запитали, яким уявляється образ типового українця, кого би Ви назвали? Чоловіка середнього віку? Молоду дівчина з великого міста? Відому письменницю чи актора? А от і ні.
Типовим українцем є жінка похилого віку, яка проживає у сільській місцевості. Точніше українка.
Хто ж вони ці жінки? Колись мали великі родини – чоловіка, двох-трьох або й більше дітей, досить велике хазяйство і затишне обійстя.
Сьогодні у більшості вони вдови, діти розлетілися по містах колишнього СРСР, онуки та правнуки приїжджають лише влітку на декілька тижнів.


Хоча і зараз вони допомагають своїм дітям. Наприклад, передають м’ясо кабанчика (якого і вигодували), мішечок цибулі з власного городу (без хімії), качечку чи гусочку до святкового столу.


Навіть коли вже немає сил тримати корову, то заводять козу. Бо як же в селі без молока? А одна бабуся озвучила іншу версію: «Я ж, дитино, сама, то хоч із козою поговорю».


А коли вже геть старенькі і не можуть поратись по господарству, то хоча б гичку з буряків наріжуть, щоб не сидіти без роботи.


Оскільки все життя працювали на колгоспних полях (наприклад, сапали буряки), то зараз мають зігнуту спину та покручені ноги. Їм дуже важко ходити і потрібна паличка, а іноді й дві.


Але вони при всіх негараздах і труднощах сьогоднішнього життя, зберігають оптимізм та почуття гумору. Слідкують за процесом над Ю.Тимошенко і висловлюють власні прогнози щодо земельної реформи.

субота, 9 липня 2011 р.

1 липня херсонські діти вийшли на роботу

1 червня ми всією країною відсвяткували день захисту прав дітей, а вже 1 липня діти Херсона масово вийшли на роботу … до своїх батьків. Адже 1 липня майже всі (крім чергових) дитячі садки закрилися на місяць.
Звідки я знаю? Моя донька вже тиждень або у мене на роботі, або на роботі у чоловіка. А ще у нас в офісі «працює» донька моєї колеги та хлопчик Вова із сусіднього двору. Якщо за день-два у нас в офісі з’явиться ще одна дитина, то слід буде подумати про розширення території.
Отже, дитячий садок закрито. Гуртки та клуби теж на канікулах (викладачі йдуть у відпустки влітку). Тому, якщо у Вас немає бабусі та дідуся, тьоті чи знайомої сусідки, яка погоджується наглянути за вашою дитиною, залишається два варіанти – привести дитину на роботу або комусь із батьків взяти відпустку.
Дитина на роботі. Є певний плюс в цьому ґендерному питанні. Сини та доньки знайомляться з робочим місцем та сферою роботи тата чи мами. Але мінусів (чи то незручностей) звичайно більше. Керівникам, наприклад, не дуже подобається, що працівники та працівниці відволікаються на потреби дітей від основної діяльності. Колеги по роботі змушені терпіти нових сусідів. Оскільки діти фізично не можуть три-чотири години тихенько сидіти, вони починають вигукувати щось, ділитися враженнями, влаштовують пробіжки по кімнатах, а іноді просто засинають на стільчику чи на потрібних папочках.
Але справжні незручності виникають тоді, коли у батьків графік з 8.00 до 17.00 і немає можливості взяти відпустку. Тоді до перелічених вище питань додаються наступні. Як нагодувати дитину гарячим обідом, якщо на підприємстві чи в офісі відсутня їдальня (кухня)? Як влаштувати дитині прогулянку на свіжому повітрі, якщо увесь день маєш працювати у приміщені? Як задовольнити фізіологічні потреби, наприклад, денний сон чи візит в туалет? Саме сьогодні мій знайомий, який теж мусив взяти дитину на роботу, вигукував: «Як я поведу доньку в жіночий туалет!?»
У різних країнах по-різному здійснюється підтримка сімей з дітьми. І справа не лише в грошовому забезпеченні. Питання розглядається комплексно, щоб батьки могли працювати і повноцінно виконувати свої батьківські обов’язки. Наприклад, це може бути гнучкий графік роботи для працюючих мами чи тата, або можливість одночасно взяти відпустку обом батькам, і, звичайно, розвинена система догляду за дітьми (дошкільні заклади працюють цілорічно, навіть влітку).
Нажаль, ситуацію в Україні можна охарактеризувати наступною цитатою: «Наші соціальні системи часто влаштовані так, що винагороджують бездітність і утруднюють створення сімей та карають за багатодітність. Старіюча Європа не потребує нічого так нагально, як бейбі-буму, але водночас діти для молодих пар є найбільшим ризиком бідності. Цей парадокс доводить, що сучасні політичні пріоритети визначені хибно» (австрійський професор Мартін Куглер).
Не секрет, що за останні 20 років ґендерна політика не була пріоритетною для жодної влади, для жодного уряду. Тож доки наші можновладці визначають свої політичні пріоритети, херсонські діти виходять на роботу.

пʼятниця, 1 липня 2011 р.

Херсонські ґендерні студії діють!

Ну от, свершилось!
29 червня ми відкрили Херсонські ґендерні студії на базі молодіжної організації «Нова генерація».
Ідея, яку виношували не один місяць, почала працювати. Херсонські ґендерні студії – це:
1. Навчальний курс, що складається з 6 тематичних занять
2. Дискусійний майданчик, де ми спільно шукатимемо відповіді на питання щодо ґендерної рівності та існуючої нерівності
3. Місце для об’єднання та поширення інформаційних ресурсів з ґендерної тематики.
Ми не видаємо сертифікати чи дипломи про те, що «прослухав/прослухала певну кількість годин» чи «підвищили кваліфікацію». Але ми намагаємось створити інформаційний простір, в якому зацікавлені люди шукатимуть відповіді на питання, обмінюватимуться досвідом та обговорюватимуть складні і прості життєві ситуації. А кінцеву нашу мету можна сформулювати дуже просто: «Ґендер в народ!!!» І чим більше прихильників та прихильниць ґендерних ідей з нами буде, тим впливовішою силою ми станемо.
29 червня відбулося перше тематичне заняття «Основні ґендерні концепції». Якщо охарактеризувати двома словами, то було гаряче та хвилююче. Ми переживали, щоб було цікаво і люди не розійшлись розчарованими. І оскільки ми не істина в останній інстанції, то жваві обговорення заохочувались. Іноді між учасниками та учасницями іскри проходили.
Оскільки ми не обмежені якимись проектними рамками, то під час першого заняття ми домовились, що перший курс студій проведемо протягом липня-серпня, а наступне заняття відбудеться 6 липня 2011 року, з 15.00 до 17.00, в офісі МО «Нова генерація» (вул.9 Січня, 28, оф.28). Попередня реєстрація через мережу Фейсбук або за телефоном 067-768-48-32.

Увесь час пишу ми, ми. А хто це ми?
Ми – це Ольга Жукова та Наталія Чермошенцева, членкині молодіжної організації «Нова генерація» та активістки ґендерного руху в Україні.

четвер, 30 червня 2011 р.

А здавалося – просто рюкзак

Цього року моя донька іде до школи. Перший клас – усе вперше. У тому числі і збори до школи. Ми розпочали процес під назвою «Збори до школи» з придбання рюкзака.
Обійшли декілька магазинів і скрізь повторювалась одна картина. На вітрині штук 20 різних рюкзаків. Перше моє прохання: «Покажіть , будь ласка, рюкзак з ортопедичною спинкою», звужує коло вибору до 4-х рюкзаків. Два чорних (або синіх) та два рожевих. Тобто «хлоп’ячі» та «дівчачі». А щоб ви випадково не переплутали, ефект кольору підсилюється зображеннями мультгероїв. На рожевих рюкзаках намальовані Барбі, диснеївські принцеси та «котики». На чорних/синіх – Спайдермен, Гарфілд або Панда. Навіть якщо ви просунуті у ґендері матуся чи татусь, вибрати рюкзак іншого кольору проблематично. Відсутні зелені, жовті, фіолетові, оранжеві та інші кольори. Такий от вибір без вибору.
Так і крокують наші діти по життю: спочатку рожеві та сині бантики у пологовому будинку, потім у дитячому садочку хлопчики виконують ролі зайчиків, а дівчатка – сніжинок. У школу йдуть з рожевими та синіми рюкзаками. Так, непомітно, безневинно формується ґендерна відмінність жінок і чоловіків, яка потім переростає у ґендерну нерівність.
Майкл Кімел у книзі «Ґендероване суспільство» писав: «Соціальні інституції нашого світу – місце роботи, сім’я, навчальний заклад, політика – теж ґендеровані; це осередки, де підсилюються та множаться панівні визначення і де дисциплінують «порушників». У ґендерованому суспільстві ми самі стаємо ґендерованими… Зазначаючи, що ми живемо в ґендерованому суспільстві, ми маємо на думці, що організації нашого суспільства залучені до процесів, які відтворюють і відмінності між жінками й чоловіками, і домінування чоловіків над жінками».

понеділок, 13 червня 2011 р.

Невероятные приключения одной черепахи.

Праздничные дни проводим всей семьей на даче. И вот произошла такая история. Нашему соседу по даче поймалась в ятерь черепаха.
Так как зверь не подавал признаков жизни, то сосед решил, что она умерла. Что поделаешь, жаль черепаху, но такова жизнь. Сосед ее закопал.
На следующее утро – свершилось чудо. Черепаха откопалась, вылезла из ямки и снесла три яйца. Бедное животное. Представляю ее стресс (сначала ловушка в воде, потом закапывание в песок, а напоследок еще и яйца!)
Мы всей семьей наблюдали эту картину, но не трогали черепаху, так как боялись навредить ей. Животное доползло до озера, плюхнулось туда и полдня отдыхало на зарослях водорослей от пережитых потрясений. В общем, все живы.
Кстати, яйца мы прикопали в песок – вдруг и черепашки маленькие будут.

вівторок, 7 червня 2011 р.

Атрибути радянського минулого

3-4 червня моя донька, і разом з нею я, вперше взяли участь у танцювальному фестивалі. Конкурс відбувався у таборі «Дельфін». На майданчику для відпочинку, звісно, було розкладено дрова для вечірнього дійства – «вогнище дружби».
Мами відразу почали згадувати піонерське минуле (з вогнищем, гітарами, вечірніми співами та розмовами) та розказувати про це діткам:
- Спочатку буде концерт, а потім запалять велике вогнище….
На цих словах п’ятилітній хлопчик радісно вигукнув:
- Класно. Будемо шашлик жарити!!!
Так, у наших дітей зовсім інша асоціація зі словом «вогнище».
Якось і радісно, і сумно одночасно. З одного боку добре, що для наших дітей радянські атрибути дуже далекі (вони їх не розуміють). А з іншого - сумно, бо єдиною асоціацією зі словом "вогнище" є - «шашлик» (з усіма наслідками цього дійства).

пʼятниця, 27 травня 2011 р.

Зміни невідворотні

П’ятирічна донька моєї знайомої говорить :
- Ты знаешь мама, меня в жизни ждут такие трудности…
- Какие? – здивувалась мама.
- Я не знаю откуда дети берутся и не умею водить машину.
Життя змінюється і змінюємось ми, наше ставлення до певних речей і явищ. Так, уже минув час, коли водіями машин були у переважній більшості чоловіки. Сьогодні не дивина побачити жінку-водія. І навіть п’ятирічна дівчинка бачить певну трудність для себе, тому що вона поки що не вміє водити машину.
Жінки усе активніше входять до професійних сфер, які раніше вважалися традиційно чоловічими. Наприклад, на фестивалі ковалів у Львові нарівні з чоловіками брала участь жінка-коваль.


У місті все частіше можна побачити татусів, які гуляють, грають і спілкуються зі своїми дітьми. І все більше випадків, коли відпустку по догляду за дитиною до трьох років беруть саме татусі. Напевно, вони не вважають, що виховання дітей – це тільки жіноча справа.
Отже, питання гендерної рівності не такі вже далекі та теоретичні, вони поступово входять у наше життя. Зміни відбуваються повільно, але невідворотно.

понеділок, 23 травня 2011 р.

День Європи у Херсоні

21 травня 2011 року херсонці відзначали День Європи. Я також відвідала «Зелений» європейський квартал. Мене вразило, що практично в усіх палатках кварталу працювали жінки. Я порахувала усіх учасників та учасниць (і в палатках, і на галявинах, і на імпровізованій сцені) – загалом жінок було 42, а чоловіків лише 17 (включаючи 7 козаків та 2 відповідальних за технічне обладнання).
Виникає запитання: увесь тягар проведення заходів у спеку поклали на плечі жінок? Чи просто жінки більш активні? Або вони більше прагнуть у Європу?
А ви як вважаєте? Чому таке незбалансоване представництво?

Експрес-школа європейських мов

Херсонське обласне товариство "Полонія"

Усім бажаючим малювали символіку Європейського Союзу та України

Діти складали цікавий "пазл"

Флеш-моб

четвер, 19 травня 2011 р.

Роздуми на тему захисту прав дітей

Відразу скажу, що моя думка дуже суб’єктивна і не поширюється на всіх вчителів. Сьогодні я взяла участь у громадських обговореннях проекту Концепції обласної програми «План дій щодо захисту прав дитини в Херсонській області» на 2011-2016 роки. Поряд зі мною сиділи вчительки м. Херсона, як теж брали участь у заході. Напевно, «добровільно-примусово».
Експертки презентували результати громадської експертизи та проект концепції, а освітянки жваво коментували ці виступи. Ось лише деякі коментарі, які я мимоволі почула від них: «Ці люди мабуть з космосу», «абсолютно нереальні речі», «навіщо це взагалі потрібно, нам би грошей», «мабуть вони дружини олігархів і абсолютно не знають життя». Що ж так збурило вчителів? Такі «страшні» слова, як «Конвенція ООН про права дитини», «ювенальна юстиція», «залучення дітей до найгірших форм праці та торгівля дітьми», «аналіз обласних програм», «суїциди серед дітей» тощо. Нажаль, ті освітяни, які коментували виступи, виявили абсолютне нерозуміння термінології, нерозуміння процесу громадських обговорень і як це безпосередньо пов’язано з їх діяльністю. На мою пропозицію встати і вголос сказати, що ці документи непотрібні і нереальні, вони не відгукнулися. Побоялися публічно висловити свою незгоду. А головні тези виступу представниці управління освіти – «нам би побільше грошей» і «всі проблеми необхідно вирішувати у державних органах більш високого рівня».
Якщо чесно, мені шкода, що такі вчителі навчають наших дітей. Байдужі, налякані, розчаровані у житті, й абсолютно не сприймають нових ідей та змін.

середа, 11 травня 2011 р.

Херсон – місто корабелів, Херсон – місто моряків, Херсон – місто секситської реклами

Херсонщина славиться на всю Україну та поза її межами багатьма речами. Так, Херсонщина – це кавуновий край, край морських курортів, Херсон – це місто корабелів.
Але є й слава, краще б якої не було. Сумна слава. Адже Херсон – це місто сексистської реклами. На будь-якому семінарі, конференції, присвяченій питанням сексизму, обов’язково згадується наше місто: «А от у Херсоні є такий приклад сексистської реклами….»
Нажаль, наше місто просто майорить рекламними щитами з оголеними жінками. Тільки на площі Перемоги я нарахувала три таких «зразки рекламної творчості». Не менше їх і на інших вулицях. Їх так багато, що ми просто не звертаємо на них увагу. «Примелькалось».
От лише один приклад херсонської реклами, який відомий в усій Україні, і є, певною мірою, хрестоматійним.


Рекламується, що би ви думали – морозиво. Продукт, який полюбляють і чоловіки, і жінки, і діти. Але чому? Чому виробник рекламної продукції пропонує нам – споживачам облизати чи то морозиво на голові жінки, чи то саму жінку? Повторюю споживачами морозива є і чоловіки, і жінки, і діти. До якої дії закликає виробник реклами споживачів?
А коли запитували рекламістів, навіщо ви виробляєте такі зразки реклами, лунає відповідь: «А ми тут не причому. Ми готуємо 5-6 різних зразків, а замовник обирає той, що ви бачите».
Як ж ми «пересічні жителі Херсона» можемо вплинути на цю ганебну ситуацію? По-перше, перестати мирится з цими зображеннями навколо нас.
По-друге, звертатися якомога частіше зі скаргами до замовників реклами (у будь-якому вигляді – письмовому, телефонному, усному), що певне зображення є образливим, принизливим для людської гідності, дискримінаційним щодо осіб певної статі. Як правило, їх реквізити розміщенні на самому рекламному щиті.
По-третє, необхідно звертатися з письмовими скаргами до обласного управління захисту прав споживачів (73000, м. Херсон, вул. Белінського, 15).
Чим більше таких скарг, тим більший громадський тиск і, відповідно, реакція посадовців.

вівторок, 10 травня 2011 р.

Прояви ґендерної нерівності в Україні

Досить часто можна почути від журналістів, державних службовців, освітян, громадських діячів та інших, що питання гендерної нерівності надумані. Такої проблеми немає взагалі або вона не стосується більшості громадян України. Що придумали її «західні вороги», «інститутки», «екзальтовані дівиці» або «дамочки, у яких щось у житті не склалося». І в кінці обов’язково додають страшним голосом – «це все через цих клятих феміністок!»
Але якщо у нас в країні все так добре, якби не ця ґендерна політика, чому тоді факти та цифри свідчать про інше?
Основні прояви ґендерної нерівності в Україні визначені таким чином:
• недостатній рівень представництва та участі жінок на рівні прийняття політичних і соціально-економічних рішень, а також в управлінні ресурсами. За показником розширення можливостей жінок Україна посідає 86 місце серед 182 країн світу. Зокрема, міжнародними експертами звернуто увагу на відсутність жінок у складі Кабінету Міністрів України, серед керівників обласних державних адміністрацій, низький рівень представництва жінок (менше 8%) у складі Верховної Ради України, серед заступників керівників центральних органів виконавчої влади тощо;
• дискримінація в процесі працевлаштування та професійного розвитку, секторальна професійна сегрегація призводять до суттєвого розриву в оплаті праці жінок і чоловіків. За інформацією Міністерства праці та соціальної політики України, в 2009 р. розмір середньомісячної заробітної плати жінок становив 1677 грн., а чоловіків – 2173 грн. Таким чином, розрив в оплаті праці за цей період склав 22,8%. Зрештою це спричинює підвищення рівня бідності, в першу чергу бідності жінок;
• діюча система освіти відтворює ґендерні стереотипи, фактично не ініціює та не підтримує проведення й впровадження фундаментальних наукових досліджень стосовно ґендерних проблем. В ній відсутня системність у запровадженні ґендерного компоненту в загальну середню, професійно-технічну та вищу освіту;
• суттєвий розрив у середній тривалості життя чоловіків і жінок (62 роки у чоловіків та 74 роки у жінок) та високий рівень захворюваності, смертності чоловіків працездатного віку;
• низька ефективність національного механізму запобігання та протидії ґендерному насильству, відсутність комплексного підходу до формування у суспільстві неприйняття насильства;
• держава не пропонує моделі гармонізації сімейного та професійного життя для жінок і чоловіків, зокрема, для формування культури відповідального батьківства.
• за побутовими показниками Україна посідає одне з останніх місць в Європі: 48% нашого населення займається доглядом за дітьми, літніми та хворими особами – що становить найвищий показник в Європі, де для цього існують спеціалізовані заклади чи наймані помічники.
Звісно, набагато легше звинуватити «екзальтованих дівиць», «дамочок-невдах», і взагалі «увесь ваш ґендер», ніж шукати причини проблем та ставити питання людського розвитку на порядок денний державної політики.

субота, 7 травня 2011 р.

Жінки під час війни

Наближається велике свято – день Перемоги. Як ніколи протягом року, усі згадують ветеранів, їх подвиг. Але коли про них говорять, то якось безособово, взагалі. Воїни, визволителі, наші батьки, бійці, солдати,тощо.
Але це були не просто люди. Це були жінки і чоловіки на війні. Жінки та чоловіки, які зробили цей подвиг.
Нещодавно я прочитала книгу Світлани Алєксєєвич «У войны не женское лицо», в якій розкриваються долі жінок на війні. Книга вражає.

Нижче посилання, де можна скачати цю книгу і два уривки з неї.
http://lib.ru/NEWPROZA/ALEKSIEWICH/zhensk.txt

«...В сорок шестом приехала я домой. Меня спрашивают: "Ты будешь ходить
в военном или в гражданском?" Конечно, в военном. Даже не подумаю снимать.
Пошла вечером в Дом офицеров на танцы. И вот вы сейчас услышите, как
относились к военным девушкам.
Я надела туфли, платье, а шинель и сапоги в гардероб сдала.
Подходит ко мне один военный и приглашает танцевать.
- Вы, - говорит, - наверное, не здешняя. Очень интеллигентная девушка.
И весь вечер он со мной. Не отпускает. Закончились танцы, говорит мне:
- Дайте ваш номерок.
Пошел вперед. А в гардеробе ему дают сапоги, дают шинель.
- Это не мое...
Я подхожу:
- Нет, это мое.
- Но вы мне не сказали, что были на фронте.
- А вы меня спрашивали?
Он растерялся. Не мог на меня глаз поднять. А сам только с войны
вернулся...
- Почему вас так удивило?
- Я не мог представить, что вы были в армии. Понимаете, фронтовая
девушка...
- Вас удивило, что я, мол, одна? Без мужа и не беременная? Не ношу
ватник, не дымлю папиросой "Казбек" и не ругаюсь матом?
Я не дала ему провожать меня.
И всегда гордилась, что я была на фронте. Родину защищала..."
Лилия Михайловна Бутко, хирургическая медсестра»

І ще один уривок.
"Мой первый поцелуй...
Младший лейтенант Николай Белохвостик... Ой, смотрите, покраснела я
вся, а уже бабушка. А тогда были молодые годы. Юные. Я думала... Была
уверена... Что... Я никому не признавалась, даже подруге, что в него
влюблена. По уши. Моя первая любовь... Может, и единственная? Кто знает... Я
думала: никто в роте не догадывается. Мне никто раньше так не нравился! Если
нравился, то не очень. А он... Я ходила и о нем постоянно думала, каждую
минуту. Что... Это была настоящая любовь. Я почувствовала. Все знаки... Ай,
смотрите, покраснела...
Мы его хоронили... Он лежал на плащ-палатке, его только-только убило.
Немцы нас обстреливают. Надо хоронить быстро... Прямо сейчас... Нашли старые
березы, выбрали ту, которая поодаль от старого дуба стояла. Самая большая.
Возле нее... Я старалась запомнить, чтобы вернуться и найти потом это место.
Тут деревня кончается, тут развилка... Но как запомнить? Как запомнить, если
одна береза на наших глазах уже горит... Как? Стали прощаться... Мне
говорят: "Ты - первая!" У меня сердце подскочило, я поняла... Что... Всем,
оказывается, известно о моей любви. Все знают... Мысль ударила: может, и он
знал? Вот... Он лежит... Сейчас его опустят в землю... Зароют. Накроют
песком... Но я страшно обрадовалась этой мысли, что, может, он тоже знал. А
вдруг и я ему нравилась? Как будто он живой и что-то мне сейчас ответит...
Вспомнила, как на Новый год он подарил мне немецкую шоколадку. Я ее месяц не
ела, в кармане носила.
Сейчас до меня это не доходит, я всю жизнь вспоминаю... Этот момент...
Бомбы летят... Он... Лежит на плащ-палатке... Этот момент... А я радуюсь...
Стою и про себя улыбаюсь. Ненормальная. Я радуюсь, что он, может быть, знал
о моей любви...
Подошла и его поцеловала. Никогда до этого не целовала мужчину... Это
был первый..."
Любовь Михайловна Гроздь, санинструктор»

пʼятниця, 6 травня 2011 р.

Єва готує, брата годує, підлогу миє – все Єва вміє

Я досить часто спілкуюсь з державними службовцями різних рангів, з різних міст України. Коли виникає дискусія щодо представництва жінок у владі, то дуже часто чую таку тезу: «Жінки пасивні і самі не хочуть іти у владу».
Дійсно, коли я запитую своїх знайомих подруг, чи взяли б вони участь у виборчому процесі, більшість з них відповідає – ні. Чому так відбувається? Питання складне, комплексне.
Одна з причин цього, можливо, криється у вихованні, яке отримують дівчата спочатку у сім’ї, потім у дитячому садку, школі, тощо.
Нижче ще один приклад з дитячого садка, який відвідує моя донька.
У робочому зошиті з розвитку мовлення розміщено малюнок «Сім’я на природі». Тато і син відпочивають. Мама готує їсти, їй допомагає донька (несе чималенький кошик). Як бачимо – чоловіки відпочивають, а жінки – обслуговують. У цьому ж робочому зошиті віршик про дівчинку Єву, яка шиє, миє та годує.
Таких малюнків та віршиків у підручнику досить багато. І це не безневинні зображення. Вони закладають і закріплюють у свідомості дітей традиційні гендерні ролі, де жінка «хранителька домашнього вогнища», а чоловік «здобувач».


А потім ми дивуємось, чому ж у нас так мало жінок-лідерок? І чому жінки, яких спочатку виховують, як маминих помічниць, потім на ось таких віршиках-малюнках закріплюють роль «хранительки домашнього вогнища», не дуже прагнуть іти у владу.
І насамкінець, чи багато ви знаєте студій, курсів жіночого лідерства у школах, вищих навчальних закладах (не одноразових тренінгів у межах проектів), а системних навчань, де би дівчат вчили не шити-прати-готувати, а управляти державою?

середа, 4 травня 2011 р.

Мальчики - налево, девочки - направо

Я дуже люблю дитячий садок, який відвідує моя донька, за багатий фактичний, прикладовий матеріал.
Ось ситуація, яка з нами трапилась десь півтора роки тому. Приходить моя трирічна дитина з садочка і говорить мені:
- Мама, я не хочу бути дівчинкою.
- Чому??? – Запитую я.
- Тому що хлопчики будуть зайчики, а дівчатка – сніжинки. А я хочу бути зайчиком.
Виявляється, що за сценарієм новорічного ранку хлопчики мають виконувати ролі зайчиків, а дівчатка – ролі сніжинок. Оскільки моя донька любить тварин, то вона захотіла бути зайчиком. Але ж ні, сценарій розписано: дівчатка мають бути сніжинками. Звісно, я заспокоїла дитину і пояснила, що зайчиками, сніжинками можуть бути і хлопчики і дівчатка.
Але це гарний приклад, як з невеличких обмежень розпочинається формування вертикальної та горизонтальної сегрегації.

Для довідки:
Вертикальна сегрегація – нерівний доступ жінок і чоловіків до престижних професій, посад, пов’язаних із прийняттям рішень.

Горизонтальна сегрегація – нерівний розподіл жінок і чоловіків за галузями і професіями. В Україні, наприклад, виникли цілі «жіночі» галузі, де переважно працюють жінки – освіта, охорона здоров’я, сфера обслуговування, тощо.

Ой, забули!!!

Наприкінці минулого року ми стали свідками проведення в країні адміністративної реформи, результатом якої стало переформатування центральних органів виконавчої влади. Зокрема, ліквідації Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту.
Але поза увагою керманичів залишилися важливі галузі державного управління соціальної сфери. Станом на кінець квітня 2011 року на жодний орган центральної виконавчої влади не покладені зобов’язання у сфері протидії та попередженні торгівлі людьми, наданні допомоги постраждалим. Вони відсутні і в положенні про Міністерство внутрішніх справ України, в якому перелічені основні напрями протидії злочинності, і в положенні про Міністерство соціальної політики України, до сфери компетентності якого перейшли питання сімейної та гендерної політики, захисту прав дітей, попередження насильства в сім’ї, і в положенні про Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, яке визначено відповідальним за реалізацію молодіжної політики та політики у сфері спорту.
Ось так просто реформатори забули про таку проблему як торгівля людьми і про те, що держава Україна взяла на себе зобов’язання протидіяти їй.
Нажаль кризові явища в економіці, і пов’язані з цим міграційні процеси, лише загострюють проблему торгівлі людьми. І постраждалими є не лише жінки (як це було наприкінці 90-х). Наразі збільшується кількість випадків торгівлі чоловіками, зокрема залучення їх до трудового рабства. І торгівля дітьми. А саме комерційна сексуальна експлуатація дітей. За даними Міжнародної організації міграції в Україні у 2010 році було надано реінтеграційну допомогу 1085 особам, які постраждали від торгівлі людьми, із них: 693 жінкам та 392 чоловікам. Останнім часом Україна набуває ознак транзитної держави для осіб з інших держав, яких продають з метою трудової і сексуальної експлуатації, а також країни призначення.
Не дивлячись на багаторазові звернення громадськості (наприклад, Міжнародного жіночого правозахисного центру "Ла Страда – Україна") щодо необхідності виправити ситуацію – реакція влади нульова.
Отже, спочатку забули, а тепер ніколи виправити помилку.

вівторок, 3 травня 2011 р.

Визначено відповідальних за реалізацію гендерної політики

Згідно з Указом Президента від 6 квітня 2011 р. №389/2011 Мінсоцполітики призначено "спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї".
Зокрема, у переліку основних завдань зазначено, що Мінсоцполітики України:
- розробляє заходи, спрямовані на реалізацію забезпечення рівності прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства;
- формує Національний план дій щодо впровадження гендерної рівності;
- узагальнює виконання державних програм з питань гендерної рівності;
- здійснює у межах своїх повноважень контроль за дотриманням гендерної рівності при вирішенні кадрових питань у центральних та місцевих органах виконавчої влади;
- організовує навчання державних службовців з питань реалізації рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;
- здійснює разом з іншими центральними органами виконавчої влади підготовку науково обґрунтованих пропозицій з питань забезпечення гендерної рівності;
- організовує в установленому порядку наукові та експертні дослідження з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;
- здійснює моніторинг та узагальнює результати забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у різних сферах життя суспільства;
- вносить пропозиції щодо застосування позитивних дій із забезпечення гендерної рівності та їх припинення;
- веде облік та узагальнює випадки дискримінації за ознакою статі і вносить пропозиції щодо їх усунення.
Найцікавіше те, що представники обласних управлінь праці та соціального захисту населення іноді навіть не знають про цей документ і коло свої нових завдань. А коли дізнаються, то дуже засмучуються.

понеділок, 2 травня 2011 р.

Жіноча доля

Для початку про світлину. На фото - чоловічий туалет у студентському гуртожитку в одному з міст України. Як ви бачите адміністрація закликає відвідувачів бути охайними, навіть звертається до їх сумління. Адже відвідувачі - це чоловіки, а миють туалет жінки-прибиральниці. Однак, як видно з напису, у студентів інша думка (від руки дописано "Така їхня доля").
А  у мене виникає запитання: хто вирішив, що мити туалети - це жіноча доля? У якому документі це зафіксовано? Чи, можливо, у законі, постанові, наказі?
І якщо жіноча доля - мити туалети, то в чому ж тоді чоловіча доля?

пʼятниця, 22 квітня 2011 р.