Відразу скажу, що моя думка дуже суб’єктивна і не поширюється на всіх вчителів. Сьогодні я взяла участь у громадських обговореннях проекту Концепції обласної програми «План дій щодо захисту прав дитини в Херсонській області» на 2011-2016 роки. Поряд зі мною сиділи вчительки м. Херсона, як теж брали участь у заході. Напевно, «добровільно-примусово».
Експертки презентували результати громадської експертизи та проект концепції, а освітянки жваво коментували ці виступи. Ось лише деякі коментарі, які я мимоволі почула від них: «Ці люди мабуть з космосу», «абсолютно нереальні речі», «навіщо це взагалі потрібно, нам би грошей», «мабуть вони дружини олігархів і абсолютно не знають життя». Що ж так збурило вчителів? Такі «страшні» слова, як «Конвенція ООН про права дитини», «ювенальна юстиція», «залучення дітей до найгірших форм праці та торгівля дітьми», «аналіз обласних програм», «суїциди серед дітей» тощо. Нажаль, ті освітяни, які коментували виступи, виявили абсолютне нерозуміння термінології, нерозуміння процесу громадських обговорень і як це безпосередньо пов’язано з їх діяльністю. На мою пропозицію встати і вголос сказати, що ці документи непотрібні і нереальні, вони не відгукнулися. Побоялися публічно висловити свою незгоду. А головні тези виступу представниці управління освіти – «нам би побільше грошей» і «всі проблеми необхідно вирішувати у державних органах більш високого рівня».
Якщо чесно, мені шкода, що такі вчителі навчають наших дітей. Байдужі, налякані, розчаровані у житті, й абсолютно не сприймають нових ідей та змін.
Немає коментарів:
Дописати коментар