пʼятницю, 27 травня 2011 р.

Зміни невідворотні

П’ятирічна донька моєї знайомої говорить :
- Ты знаешь мама, меня в жизни ждут такие трудности…
- Какие? – здивувалась мама.
- Я не знаю откуда дети берутся и не умею водить машину.
Життя змінюється і змінюємось ми, наше ставлення до певних речей і явищ. Так, уже минув час, коли водіями машин були у переважній більшості чоловіки. Сьогодні не дивина побачити жінку-водія. І навіть п’ятирічна дівчинка бачить певну трудність для себе, тому що вона поки що не вміє водити машину.
Жінки усе активніше входять до професійних сфер, які раніше вважалися традиційно чоловічими. Наприклад, на фестивалі ковалів у Львові нарівні з чоловіками брала участь жінка-коваль.


У місті все частіше можна побачити татусів, які гуляють, грають і спілкуються зі своїми дітьми. І все більше випадків, коли відпустку по догляду за дитиною до трьох років беруть саме татусі. Напевно, вони не вважають, що виховання дітей – це тільки жіноча справа.
Отже, питання гендерної рівності не такі вже далекі та теоретичні, вони поступово входять у наше життя. Зміни відбуваються повільно, але невідворотно.

понеділок, 23 травня 2011 р.

День Європи у Херсоні

21 травня 2011 року херсонці відзначали День Європи. Я також відвідала «Зелений» європейський квартал. Мене вразило, що практично в усіх палатках кварталу працювали жінки. Я порахувала усіх учасників та учасниць (і в палатках, і на галявинах, і на імпровізованій сцені) – загалом жінок було 42, а чоловіків лише 17 (включаючи 7 козаків та 2 відповідальних за технічне обладнання).
Виникає запитання: увесь тягар проведення заходів у спеку поклали на плечі жінок? Чи просто жінки більш активні? Або вони більше прагнуть у Європу?
А ви як вважаєте? Чому таке незбалансоване представництво?

Експрес-школа європейських мов

Херсонське обласне товариство "Полонія"

Усім бажаючим малювали символіку Європейського Союзу та України

Діти складали цікавий "пазл"

Флеш-моб

четвер, 19 травня 2011 р.

Роздуми на тему захисту прав дітей

Відразу скажу, що моя думка дуже суб’єктивна і не поширюється на всіх вчителів. Сьогодні я взяла участь у громадських обговореннях проекту Концепції обласної програми «План дій щодо захисту прав дитини в Херсонській області» на 2011-2016 роки. Поряд зі мною сиділи вчительки м. Херсона, як теж брали участь у заході. Напевно, «добровільно-примусово».
Експертки презентували результати громадської експертизи та проект концепції, а освітянки жваво коментували ці виступи. Ось лише деякі коментарі, які я мимоволі почула від них: «Ці люди мабуть з космосу», «абсолютно нереальні речі», «навіщо це взагалі потрібно, нам би грошей», «мабуть вони дружини олігархів і абсолютно не знають життя». Що ж так збурило вчителів? Такі «страшні» слова, як «Конвенція ООН про права дитини», «ювенальна юстиція», «залучення дітей до найгірших форм праці та торгівля дітьми», «аналіз обласних програм», «суїциди серед дітей» тощо. Нажаль, ті освітяни, які коментували виступи, виявили абсолютне нерозуміння термінології, нерозуміння процесу громадських обговорень і як це безпосередньо пов’язано з їх діяльністю. На мою пропозицію встати і вголос сказати, що ці документи непотрібні і нереальні, вони не відгукнулися. Побоялися публічно висловити свою незгоду. А головні тези виступу представниці управління освіти – «нам би побільше грошей» і «всі проблеми необхідно вирішувати у державних органах більш високого рівня».
Якщо чесно, мені шкода, що такі вчителі навчають наших дітей. Байдужі, налякані, розчаровані у житті, й абсолютно не сприймають нових ідей та змін.

середу, 11 травня 2011 р.

Херсон – місто корабелів, Херсон – місто моряків, Херсон – місто секситської реклами

Херсонщина славиться на всю Україну та поза її межами багатьма речами. Так, Херсонщина – це кавуновий край, край морських курортів, Херсон – це місто корабелів.
Але є й слава, краще б якої не було. Сумна слава. Адже Херсон – це місто сексистської реклами. На будь-якому семінарі, конференції, присвяченій питанням сексизму, обов’язково згадується наше місто: «А от у Херсоні є такий приклад сексистської реклами….»
Нажаль, наше місто просто майорить рекламними щитами з оголеними жінками. Тільки на площі Перемоги я нарахувала три таких «зразки рекламної творчості». Не менше їх і на інших вулицях. Їх так багато, що ми просто не звертаємо на них увагу. «Примелькалось».
От лише один приклад херсонської реклами, який відомий в усій Україні, і є, певною мірою, хрестоматійним.


Рекламується, що би ви думали – морозиво. Продукт, який полюбляють і чоловіки, і жінки, і діти. Але чому? Чому виробник рекламної продукції пропонує нам – споживачам облизати чи то морозиво на голові жінки, чи то саму жінку? Повторюю споживачами морозива є і чоловіки, і жінки, і діти. До якої дії закликає виробник реклами споживачів?
А коли запитували рекламістів, навіщо ви виробляєте такі зразки реклами, лунає відповідь: «А ми тут не причому. Ми готуємо 5-6 різних зразків, а замовник обирає той, що ви бачите».
Як ж ми «пересічні жителі Херсона» можемо вплинути на цю ганебну ситуацію? По-перше, перестати мирится з цими зображеннями навколо нас.
По-друге, звертатися якомога частіше зі скаргами до замовників реклами (у будь-якому вигляді – письмовому, телефонному, усному), що певне зображення є образливим, принизливим для людської гідності, дискримінаційним щодо осіб певної статі. Як правило, їх реквізити розміщенні на самому рекламному щиті.
По-третє, необхідно звертатися з письмовими скаргами до обласного управління захисту прав споживачів (73000, м. Херсон, вул. Белінського, 15).
Чим більше таких скарг, тим більший громадський тиск і, відповідно, реакція посадовців.

вівторок, 10 травня 2011 р.

Прояви ґендерної нерівності в Україні

Досить часто можна почути від журналістів, державних службовців, освітян, громадських діячів та інших, що питання гендерної нерівності надумані. Такої проблеми немає взагалі або вона не стосується більшості громадян України. Що придумали її «західні вороги», «інститутки», «екзальтовані дівиці» або «дамочки, у яких щось у житті не склалося». І в кінці обов’язково додають страшним голосом – «це все через цих клятих феміністок!»
Але якщо у нас в країні все так добре, якби не ця ґендерна політика, чому тоді факти та цифри свідчать про інше?
Основні прояви ґендерної нерівності в Україні визначені таким чином:
• недостатній рівень представництва та участі жінок на рівні прийняття політичних і соціально-економічних рішень, а також в управлінні ресурсами. За показником розширення можливостей жінок Україна посідає 86 місце серед 182 країн світу. Зокрема, міжнародними експертами звернуто увагу на відсутність жінок у складі Кабінету Міністрів України, серед керівників обласних державних адміністрацій, низький рівень представництва жінок (менше 8%) у складі Верховної Ради України, серед заступників керівників центральних органів виконавчої влади тощо;
• дискримінація в процесі працевлаштування та професійного розвитку, секторальна професійна сегрегація призводять до суттєвого розриву в оплаті праці жінок і чоловіків. За інформацією Міністерства праці та соціальної політики України, в 2009 р. розмір середньомісячної заробітної плати жінок становив 1677 грн., а чоловіків – 2173 грн. Таким чином, розрив в оплаті праці за цей період склав 22,8%. Зрештою це спричинює підвищення рівня бідності, в першу чергу бідності жінок;
• діюча система освіти відтворює ґендерні стереотипи, фактично не ініціює та не підтримує проведення й впровадження фундаментальних наукових досліджень стосовно ґендерних проблем. В ній відсутня системність у запровадженні ґендерного компоненту в загальну середню, професійно-технічну та вищу освіту;
• суттєвий розрив у середній тривалості життя чоловіків і жінок (62 роки у чоловіків та 74 роки у жінок) та високий рівень захворюваності, смертності чоловіків працездатного віку;
• низька ефективність національного механізму запобігання та протидії ґендерному насильству, відсутність комплексного підходу до формування у суспільстві неприйняття насильства;
• держава не пропонує моделі гармонізації сімейного та професійного життя для жінок і чоловіків, зокрема, для формування культури відповідального батьківства.
• за побутовими показниками Україна посідає одне з останніх місць в Європі: 48% нашого населення займається доглядом за дітьми, літніми та хворими особами – що становить найвищий показник в Європі, де для цього існують спеціалізовані заклади чи наймані помічники.
Звісно, набагато легше звинуватити «екзальтованих дівиць», «дамочок-невдах», і взагалі «увесь ваш ґендер», ніж шукати причини проблем та ставити питання людського розвитку на порядок денний державної політики.

суботу, 7 травня 2011 р.

Жінки під час війни

Наближається велике свято – день Перемоги. Як ніколи протягом року, усі згадують ветеранів, їх подвиг. Але коли про них говорять, то якось безособово, взагалі. Воїни, визволителі, наші батьки, бійці, солдати,тощо.
Але це були не просто люди. Це були жінки і чоловіки на війні. Жінки та чоловіки, які зробили цей подвиг.
Нещодавно я прочитала книгу Світлани Алєксєєвич «У войны не женское лицо», в якій розкриваються долі жінок на війні. Книга вражає.

Нижче посилання, де можна скачати цю книгу і два уривки з неї.
http://lib.ru/NEWPROZA/ALEKSIEWICH/zhensk.txt

«...В сорок шестом приехала я домой. Меня спрашивают: "Ты будешь ходить
в военном или в гражданском?" Конечно, в военном. Даже не подумаю снимать.
Пошла вечером в Дом офицеров на танцы. И вот вы сейчас услышите, как
относились к военным девушкам.
Я надела туфли, платье, а шинель и сапоги в гардероб сдала.
Подходит ко мне один военный и приглашает танцевать.
- Вы, - говорит, - наверное, не здешняя. Очень интеллигентная девушка.
И весь вечер он со мной. Не отпускает. Закончились танцы, говорит мне:
- Дайте ваш номерок.
Пошел вперед. А в гардеробе ему дают сапоги, дают шинель.
- Это не мое...
Я подхожу:
- Нет, это мое.
- Но вы мне не сказали, что были на фронте.
- А вы меня спрашивали?
Он растерялся. Не мог на меня глаз поднять. А сам только с войны
вернулся...
- Почему вас так удивило?
- Я не мог представить, что вы были в армии. Понимаете, фронтовая
девушка...
- Вас удивило, что я, мол, одна? Без мужа и не беременная? Не ношу
ватник, не дымлю папиросой "Казбек" и не ругаюсь матом?
Я не дала ему провожать меня.
И всегда гордилась, что я была на фронте. Родину защищала..."
Лилия Михайловна Бутко, хирургическая медсестра»

І ще один уривок.
"Мой первый поцелуй...
Младший лейтенант Николай Белохвостик... Ой, смотрите, покраснела я
вся, а уже бабушка. А тогда были молодые годы. Юные. Я думала... Была
уверена... Что... Я никому не признавалась, даже подруге, что в него
влюблена. По уши. Моя первая любовь... Может, и единственная? Кто знает... Я
думала: никто в роте не догадывается. Мне никто раньше так не нравился! Если
нравился, то не очень. А он... Я ходила и о нем постоянно думала, каждую
минуту. Что... Это была настоящая любовь. Я почувствовала. Все знаки... Ай,
смотрите, покраснела...
Мы его хоронили... Он лежал на плащ-палатке, его только-только убило.
Немцы нас обстреливают. Надо хоронить быстро... Прямо сейчас... Нашли старые
березы, выбрали ту, которая поодаль от старого дуба стояла. Самая большая.
Возле нее... Я старалась запомнить, чтобы вернуться и найти потом это место.
Тут деревня кончается, тут развилка... Но как запомнить? Как запомнить, если
одна береза на наших глазах уже горит... Как? Стали прощаться... Мне
говорят: "Ты - первая!" У меня сердце подскочило, я поняла... Что... Всем,
оказывается, известно о моей любви. Все знают... Мысль ударила: может, и он
знал? Вот... Он лежит... Сейчас его опустят в землю... Зароют. Накроют
песком... Но я страшно обрадовалась этой мысли, что, может, он тоже знал. А
вдруг и я ему нравилась? Как будто он живой и что-то мне сейчас ответит...
Вспомнила, как на Новый год он подарил мне немецкую шоколадку. Я ее месяц не
ела, в кармане носила.
Сейчас до меня это не доходит, я всю жизнь вспоминаю... Этот момент...
Бомбы летят... Он... Лежит на плащ-палатке... Этот момент... А я радуюсь...
Стою и про себя улыбаюсь. Ненормальная. Я радуюсь, что он, может быть, знал
о моей любви...
Подошла и его поцеловала. Никогда до этого не целовала мужчину... Это
был первый..."
Любовь Михайловна Гроздь, санинструктор»

пʼятницю, 6 травня 2011 р.

Єва готує, брата годує, підлогу миє – все Єва вміє

Я досить часто спілкуюсь з державними службовцями різних рангів, з різних міст України. Коли виникає дискусія щодо представництва жінок у владі, то дуже часто чую таку тезу: «Жінки пасивні і самі не хочуть іти у владу».
Дійсно, коли я запитую своїх знайомих подруг, чи взяли б вони участь у виборчому процесі, більшість з них відповідає – ні. Чому так відбувається? Питання складне, комплексне.
Одна з причин цього, можливо, криється у вихованні, яке отримують дівчата спочатку у сім’ї, потім у дитячому садку, школі, тощо.
Нижче ще один приклад з дитячого садка, який відвідує моя донька.
У робочому зошиті з розвитку мовлення розміщено малюнок «Сім’я на природі». Тато і син відпочивають. Мама готує їсти, їй допомагає донька (несе чималенький кошик). Як бачимо – чоловіки відпочивають, а жінки – обслуговують. У цьому ж робочому зошиті віршик про дівчинку Єву, яка шиє, миє та годує.
Таких малюнків та віршиків у підручнику досить багато. І це не безневинні зображення. Вони закладають і закріплюють у свідомості дітей традиційні гендерні ролі, де жінка «хранителька домашнього вогнища», а чоловік «здобувач».


А потім ми дивуємось, чому ж у нас так мало жінок-лідерок? І чому жінки, яких спочатку виховують, як маминих помічниць, потім на ось таких віршиках-малюнках закріплюють роль «хранительки домашнього вогнища», не дуже прагнуть іти у владу.
І насамкінець, чи багато ви знаєте студій, курсів жіночого лідерства у школах, вищих навчальних закладах (не одноразових тренінгів у межах проектів), а системних навчань, де би дівчат вчили не шити-прати-готувати, а управляти державою?

середу, 4 травня 2011 р.

Мальчики - налево, девочки - направо

Я дуже люблю дитячий садок, який відвідує моя донька, за багатий фактичний, прикладовий матеріал.
Ось ситуація, яка з нами трапилась десь півтора роки тому. Приходить моя трирічна дитина з садочка і говорить мені:
- Мама, я не хочу бути дівчинкою.
- Чому??? – Запитую я.
- Тому що хлопчики будуть зайчики, а дівчатка – сніжинки. А я хочу бути зайчиком.
Виявляється, що за сценарієм новорічного ранку хлопчики мають виконувати ролі зайчиків, а дівчатка – ролі сніжинок. Оскільки моя донька любить тварин, то вона захотіла бути зайчиком. Але ж ні, сценарій розписано: дівчатка мають бути сніжинками. Звісно, я заспокоїла дитину і пояснила, що зайчиками, сніжинками можуть бути і хлопчики і дівчатка.
Але це гарний приклад, як з невеличких обмежень розпочинається формування вертикальної та горизонтальної сегрегації.

Для довідки:
Вертикальна сегрегація – нерівний доступ жінок і чоловіків до престижних професій, посад, пов’язаних із прийняттям рішень.

Горизонтальна сегрегація – нерівний розподіл жінок і чоловіків за галузями і професіями. В Україні, наприклад, виникли цілі «жіночі» галузі, де переважно працюють жінки – освіта, охорона здоров’я, сфера обслуговування, тощо.

Ой, забули!!!

Наприкінці минулого року ми стали свідками проведення в країні адміністративної реформи, результатом якої стало переформатування центральних органів виконавчої влади. Зокрема, ліквідації Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту.
Але поза увагою керманичів залишилися важливі галузі державного управління соціальної сфери. Станом на кінець квітня 2011 року на жодний орган центральної виконавчої влади не покладені зобов’язання у сфері протидії та попередженні торгівлі людьми, наданні допомоги постраждалим. Вони відсутні і в положенні про Міністерство внутрішніх справ України, в якому перелічені основні напрями протидії злочинності, і в положенні про Міністерство соціальної політики України, до сфери компетентності якого перейшли питання сімейної та гендерної політики, захисту прав дітей, попередження насильства в сім’ї, і в положенні про Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, яке визначено відповідальним за реалізацію молодіжної політики та політики у сфері спорту.
Ось так просто реформатори забули про таку проблему як торгівля людьми і про те, що держава Україна взяла на себе зобов’язання протидіяти їй.
Нажаль кризові явища в економіці, і пов’язані з цим міграційні процеси, лише загострюють проблему торгівлі людьми. І постраждалими є не лише жінки (як це було наприкінці 90-х). Наразі збільшується кількість випадків торгівлі чоловіками, зокрема залучення їх до трудового рабства. І торгівля дітьми. А саме комерційна сексуальна експлуатація дітей. За даними Міжнародної організації міграції в Україні у 2010 році було надано реінтеграційну допомогу 1085 особам, які постраждали від торгівлі людьми, із них: 693 жінкам та 392 чоловікам. Останнім часом Україна набуває ознак транзитної держави для осіб з інших держав, яких продають з метою трудової і сексуальної експлуатації, а також країни призначення.
Не дивлячись на багаторазові звернення громадськості (наприклад, Міжнародного жіночого правозахисного центру "Ла Страда – Україна") щодо необхідності виправити ситуацію – реакція влади нульова.
Отже, спочатку забули, а тепер ніколи виправити помилку.

вівторок, 3 травня 2011 р.

Визначено відповідальних за реалізацію гендерної політики

Згідно з Указом Президента від 6 квітня 2011 р. №389/2011 Мінсоцполітики призначено "спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї".
Зокрема, у переліку основних завдань зазначено, що Мінсоцполітики України:
- розробляє заходи, спрямовані на реалізацію забезпечення рівності прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства;
- формує Національний план дій щодо впровадження гендерної рівності;
- узагальнює виконання державних програм з питань гендерної рівності;
- здійснює у межах своїх повноважень контроль за дотриманням гендерної рівності при вирішенні кадрових питань у центральних та місцевих органах виконавчої влади;
- організовує навчання державних службовців з питань реалізації рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;
- здійснює разом з іншими центральними органами виконавчої влади підготовку науково обґрунтованих пропозицій з питань забезпечення гендерної рівності;
- організовує в установленому порядку наукові та експертні дослідження з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;
- здійснює моніторинг та узагальнює результати забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у різних сферах життя суспільства;
- вносить пропозиції щодо застосування позитивних дій із забезпечення гендерної рівності та їх припинення;
- веде облік та узагальнює випадки дискримінації за ознакою статі і вносить пропозиції щодо їх усунення.
Найцікавіше те, що представники обласних управлінь праці та соціального захисту населення іноді навіть не знають про цей документ і коло свої нових завдань. А коли дізнаються, то дуже засмучуються.

понеділок, 2 травня 2011 р.

Жіноча доля

Для початку про світлину. На фото - чоловічий туалет у студентському гуртожитку в одному з міст України. Як ви бачите адміністрація закликає відвідувачів бути охайними, навіть звертається до їх сумління. Адже відвідувачі - це чоловіки, а миють туалет жінки-прибиральниці. Однак, як видно з напису, у студентів інша думка (від руки дописано "Така їхня доля").
А  у мене виникає запитання: хто вирішив, що мити туалети - це жіноча доля? У якому документі це зафіксовано? Чи, можливо, у законі, постанові, наказі?
І якщо жіноча доля - мити туалети, то в чому ж тоді чоловіча доля?