вівторок, 13 березня 2012 р.

Шляхом фундаменталізму


Оперативність, що вражає! Тільки-но настоятелі УГКЦ та РКЦУ звернулись до Верховної Ради України з вимогою ввести заборону на штучне переривання вагітності (аборти), відразу знайшовся народний обранець, що іі впроваджуватиме. 12 березня 2012 р. депутат А.Шкіль зареєстрував проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони штучного переривання вагітності (абортів) за №10170.
Але ж ми розуміємо, що один цей закон не поліпшить демографічну ситуацію в Україні, тому хочу запропонувати нашим депутатам ще декілька ідей. Після прийняття ЗУ «Про заборону абортів» необхідно:
1.      Прийняти закон, яким зобов’язати чоловіків протягом свого життя  запліднити щонайменше 10 жінок під наглядом Держзаплідкомітету, та забезпечити фінансово всіх своїх шлюбних й позашлюбних дітей. Чоловіки України нехай не розслабляються та пам’ятають, що секс не тільки для задоволення, а й для обов’язкового продовження роду.
2.      Прийняти ЗУ «Про заборону розлучень». Якщо вже вступили у шлюб та народили дитину, то зобов’язані жити разом, у будь-якому випадку. Шлюб це справа серйозна та має бути раз і назавжди.
3.      Про те, щоб «жили довго та щасливо» потурбувалися, тому наступна законодавча ініціатива має бути такою: ЗУ «Про те, «чтобы умерли в один день». В різних культурах була і є «прекрасна» традиція, згідно з якою після смерті чоловіка дружина має також померти, щоб супроводжувати його у потойбіччя  (жінок або спалювали живцем, або просто вбивали). Цю традицію необхідно взяти на озброєння, адже правильна українська дружина («жертовна та терпляча») супроводжуватиме та підтримуватиме свого чоловіка скрізь та завжди.
Усі ці заходи, звичайно, вплинуть і на демографічну ситуацію, і на зміцнення інституту сім’ї. Але цього замало. Щоб забезпечити довгострокові, системні зміни, необхідно законодавчо заборонити жінкам працювати, навчатися, брати участь у виборчих процесах (як-от голосувати та бути обраними), тощо. Адже вони мають завжди пам’ятати про своє ПРИРОДНЕ призначення і не відволікатися на такі дурниці, як освіта, робота, вибори.
І наостанок, щоб остаточно закріпити запропоновані «позитивні» зміни, пропоную відмінити Конституцію України (її все одно не виконують) та ввести Домострой.  Також можна знову поставити на порядок денний питання Македонського Собору (585 р.), під час  якого з перевагою в один голос визнали, що жінка – це людина. Насправді, тут є над чим подискутувати та, можливо, переглянути це рішення.
Абсурдні пропозиції? Так. Але останнім часом наші політики щось дуже переймаються демографічною кризою. Вирішувати цю проблему можна методами «батога та пряника», як влучно висловилася Елла Лібанова. Про «пряник» (наприклад, вирішення квартирного питання, подолання бідності в країні, інших методів стимулювання народжуваності) ніхто з політиків не згадує. А от метод «батога» намагаються застосувати вже систематично – наприклад, заборона штучного запліднення для жінок старших за 49 років, податок на бездітність, заборона абортів. І кожна з цих ініціатив порушує права та свободи жінок (і чоловіків – у випадку з податком на бездітність). Сьогодні у нас забирають одне право, завтра обмежать інше.  А після завтра Україна перетвориться з патріархального на фундаменталістське суспільство.

Відкритий лист громадськості до очільників Української Греко-Католицької Церкви в Україні

Шановний Предстоятеле Української Греко-Католицької Церкви о. Святославе Шевчук,
Шановний Очільнику Римо-католицької Церкви в Україні, Архієпископе-Митрополите Львівський о. Мечиславе Мокшицький!


Ми, представниці жіночих громадських організацій України, які давно та плідно працюють у різних сферах суспільства задля вирішення багатьох складних та болючих питань, з якими стикається жіноцтво України, висловлюємо своє негативне ставлення та категоричну незгоду із Вашим закликом до Верховної Ради України щодо законодавчої заборони абортів в Україні.

Жодна з нас, жінок, не схвалює штучне переривання вже зародженого життя – це справді болісна, травматична і ризикована медична операція, шкідлива для жіночого організму та психіки. Але це не означає, що жінок має бути позбавлено права вибору і можливості самій приймати рішення щодо свого тіла і своєї долі. Вагітність та народження дитини в першу чергу заторкують інтереси жінки, позначаються насамперед на її житті – тому ніхто, окрім неї, не повинен вирішувати, як жінка має вчинити у цій ситуації. Заборона не змусить жінок народжувати небажаних дітей – вона лише стрімко збільшить кількість нелегальних абортів, наражаючи на щораз більші ризики життя та здоров’я самих жінок. Як може церква обстоювати права зародка коштом прав та здоров’я жінок, багато з яких є вірними тієї ж Церкви?

Тому, будучи противницями штучного переривання вагітності, ми водночас категорично виступаємо проти його заборони, адже переконані: заборона абортів стане не меншим, а навіть більшим злом, ніж сам аборт.

Примус жінок до народжування небажаних дітей не покращить ані демографічну ситуацію (про що свідчить досвід тієї ж Польщі), ані моральний дух суспільства, де злидні та відчай штовхатимуть батьків до більшого насильства над власними (небажаними) дітьми, збільшать випадки батьківського недбальства та відмов від немовлят.

Як відомо, згідно чинного законодавства, церква в Україні є відділеною від держави. Питання віри, релігійного та конфесійного вибору є приватною справою громадян (ст. 35 Основного Закону). Ми усвідомлюємо важливу роль Церкви як суспільного інституту та визнаємо її право брати участь у обговоренні суспільно значущих проблем, проте спроби Церкви диктувати державну політику є неприпустимі.

Називаючи практику переривання вагітності «геноцидом», Ви тим самим покладаєте відповідальність за якесь ледве чи не цілеспрямоване, зумисне винищення українців на отих жінок, які з розпачу та безвиході (а не задля розваги чи знічев’я) вдаються до аборту як до крайнього способу. При цьому Ви забуваєте, що не жінки привели країну до такого стану, який можна назвати демографічною кризою. Втрата населення відбувається за рахунок високої смертності і масової еміграції громадян і громадянок України. Маніпулювання суспільною думкою починається вже тоді, коли зародок називають «ненародженою дитиною» – залишається тільки назвати його громадянином та надати виборчі права.

Звичайно, домогтися заборони – це найлегший шлях: умити руки, зняти з себе відповідальність, переклавши її на плечі інших, в даному випадку, – жінок. Така практика Церковній історії добре відома. Чомусь очільники Церков вважають, що досягненням заборони їхня місія вичерпається, вони забезпечать державі приріст населення, а собі – пастви. А заразом вирішать і проблему суспільної моралі. Наскільки далекі такі уявлення від реальності, свідчать слова о. Святослава Шевчука: «За 20 років незалежної України ми свідомо і добровільно вбили 40 мільйонів дітей. Тобто за цей час перестала існувати така нація, як українці – 40 мільйонів. На тлі цієї цифри ті діти, які народилися за 20 років, – це вцілілі, це ті, яких випадково минула вбивча рука батьків».

Озвучуючи свої цілком незаконні вимоги та заклики, глава УГКЦ також дезінформує громадян України, оперуючи неперевіреними і на порядок завищеними даними щодо кількості перерваних вагітностей. Офіційна статистика засвідчує стрімке – у 6-7 разів – скорочення числа абортів в Україні від початку 1990-х років до рівня близько 200 тис. на рік. Вдаючись до маніпуляцій з цифрами, релігійні лідери прагнуть посіяти демографічну паніку, але чи додає такий спосіб діяти морального авторитету самій Церкві?

Зі слів Владики можна також зрозуміти, що народження бажаних дітей в Україні відсутнє як явище, що усі батьки підсвідомо прагнуть смерті своїх дітей. На якій підставі духовний провідник дозволяє собі робити подібні звинувачення на адресу усіх громадян, серед яких – вірні його ж Церкви? Не кажучи вже про те, що наведені ним статистичні дані про масштаби абортів ні на чому не засновані та є суто популістськими.

Що може запропонувати Церква жінці, яку силує до материнства всупереч її волі та обставин, які її, жінку, штовхають на цей крок? Чи готова Церква взяти на себе відповідальність за усіх отих примусово народжених немовлят, їх догляд, виховання, освіту, за їхнє майбутнє – за усі ці наслідки «примусу до материнства»? Адже кількість «врятованих від аборту», але небажаних та покинутих дітей, неминуче зросте у сотні разів! Рятуючи життя зародка, що готова зробити Церква для гідного життя цієї людини? Чому, обстоюючи права зародка, Церква дозволяє собі ігнорувати права Жінки?

У Церков є власні ефективні важелі впливу на погляди та поведінку своїх вірян, про які вона чомусь нерідко забуває, намагаючись вирішити питання політичним шляхом, напряму втручаючись в державну політику з подібними вимогами до Верховної Ради України! І як допомагаєте Ви своїми пропозиціями Голові Верховної Ради України п. Литвину, який нещодавно заявив про «нижчість» жінок з «природної та християнської» точок зору!

Враховуючи ще й те, що Церква відмовляє своїм вірним у можливості користування засобами контрацепції, очевидною є установка Церкви на перетворення жінки на «машину» для народження дітей – громадян для держави, але передовсім – пастви для церкви. Жінкам, які в сучасній Україні успішно поєднують професійну, громадську та ін. види діяльності з материнством, нав’язуються «освячені церквою» патріархальні стереотипи примусового материнства, тобто неперервної репродуктивної функції як «основної» для жінки.
Ані Церква, ані держава не мають жодного права зазіхати на суверенні права жінки щодо власного тіла. Жінка – повноцінна людська істота і рівноправна вільна громадянка, то на яких підставах певні суспільні групи дозволяють собі накидати їй додаткові суспільні обов'язки та приймати за неї доленосні рішення? Такі спроби історії також відомі, й усі вони не приносили суспільству нічого доброго та рано чи пізно терпіли крах. Фундаменталізм (цього разу – релігійний) не має шансів в Україні.

Дозвольте нагадати Вам, шановні панотці, про те, що недавня історія України у складі СРСР має переконливий досвід негативних результатів такої практики. У 1936 р. в СРСР було заборонено аборти. Таким чином влада примусово намагалася насадити пуританську радянську мораль, зміцнити сім’ю та збільшити приріст населення. За складних соціальних та матеріальних умов, у яких знаходилася переважна більшість населення країни, це лише викликало лавиноподібне збільшення кількості «підпільних абортів» з усіма їх негативними наслідками для здоров’я та життя жіноцтва: збільшення смертей від абортів до 70% на поч. 1950-х рр. та зростання кількості дітовбивств. Результатом стала вимушена відмова уряду від цієї практики та легалізація абортів у 1955 р.

Легко уявити, які наслідки матиме подібна практика в сучасній Україні, де більшість населення живе за межею бідності, медичні послуги недоступні і неякісні, а алкоголізм, наркоманія та проституція набули характеру епідемій.

Аборт – серйозна суспільна проблема, корені якої глибоко вплетені у соціальні умови життя. Тому вирішити проблему абортів шляхом заборони неможливо. Насильницький метод, яким є заборона аборту, неминуче призведе до ще гірших форм суспільного насильства. Тому вимога заборони абортів не лише недалекоглядна, вона безвідповідальна і навіть злочинна.


Свій підпис на підтримку даного звернення можна залишити на сайті «GENDER MUSEUM. Музей історії жіноцтва, історії жіночого та гендерного руху»  http://gender.at.ua/news/2012-03-14-959  

пʼятниця, 9 березня 2012 р.

Думка: українське 8 березня – фальшиве свято


Свято восьмого березня закінчилося – галочку поставили. Чоловіки квіти подарували, гарні слова сказали. Все, можна розслабитися і чекати наступного свята.
Кожного року повторюється одна і та ж картина. Десь із 5 березня усі радіо-, телеефіри наповнюються вітальними словами на адресу жінок. Активізуються чиновники різного рангу, які шлють листівки, розміщують вітання на сайтах і говорять «в телевізорі». Хтось вітає зі святом весни:
-«Жіноче свято розпочинає нову весну. Жінка, як і весна, несе в світ унікальну та високу місію початку всього сущого».
Хтось наголошує на «берегиньстві» та «функціональній призначенності» жінки:
-«Адже ви водночас дбайливі мами, ніжні і люблячі дружини, берегині домашнього вогнища…»
-«Ми по-доброму заздримо вашому вмінню допомагати всім, хто потребує уваги та опіки, віддавати ближнім тепло своїх сердець і душевну щедрість, зберігаючи попри всі житейські труднощі неповторну привабливість і вроду».
Інші – на здатності надихати та збурювати почуття (така собі, муза-натхненниця):
-«Недарма ці весняні дні дарують людству світлі почуття і думки, наповнюють ніжністю та чарівністю, душевним теплом і натхненням... Адже усе найдорожче, що є у нашому житті, – щастя, надія, кохання пов’язане з жінкою».
-«Без вас, дорогі жінки, не було б стільки світла, любові і тепла. Ви наповнюєте будні яскравими фарбами, спонукаєте до шляхетних вчинків і добрих справ».
Є, навіть, такі просунуті  чоловіки-політики, які згадують про права жінок та роль  їх у розбудові держави:
-«Це свято жінок, які стали творцями історії. Міжнародний жіночий день походить з багатовікової боротьби жінок за участь в житті суспільства нарівні з чоловіками».
-«Сьогодні ви посідаєте провідні місця в інститутах влади, бізнесі, громадській та творчій діяльності…»
Звичайно, на рівні особистісному, право кожного чоловіка вітати так, як він захоче. Один день чи 365 днів на рік. І, взагалі, вітати чи ні.
На рівні ж політичному трохи інша ситуація. Восьмого березня ми читаємо та бачимо вітання, що наведенні вище. А інші дні року наповнюються прикладами висловлювань політиків та чиновників, що різняться від офіційних привітань:
-Віктор Янукович (на адресу Ю.Тимошенко): «Якщо вона жінка – то має йти на кухню і там показувати свої примхи» (http://www.pravda.com.ua/news/2010/01/21/4651468/ ).
-Микола Азаров: «Не жіноча це справа – проводити реформи в Україні». (http://maidan.org.ua/static/news/2011/1300110784.html ).
-Володимир Литвин:  «Якщо суспільство не буде готове, якщо ми не позбудемося того, що в нас уже є традицією, і в принципі, воно вже входить в християнську ментальність, згідно з якою чоловік – це вища істота, оскільки жінка створена була із ребра Адама, відповідно вона вже стоїть одразу на нижчому щаблі, і цей принцип, очевидно, він дає про себе знати, і законами нічого не вирішити». (http://tsn.ua/politika/litvin-poyasniv-gegemoniyu-cholovikiv-u-politici-evolyuciynoyu-vischistyu.html )
-Анатолій Могильов (на адресу О.Кужель): «Крым спокойно проживет без вас! То вас крымская земля волнует, то охотугодья. Будете платить арендную плату, мы вам дадим землю в степном Крыму и выращивайте там коров». «Я понимаю, в вашем возрасте у женщин определенные есть проблемы с психоэмоциональным состоянием». (http://vidomosti-ua.com/popular/41120 )
-Юрій Сиротюк (на адресу Гайтани): "Євробачення - це національний конкурс. В Україні є достатньо виконавців, які могли б показати велич української культури. Представник іншої нації або континенту не може показати Україною. Уявіть, от ви дивитеся на Гайтану і думаєте: яке відношення вона має до Європи?"  (http://news.tochka.net/ua/109874-svoboda-vystupila-protiv-temnokozhey-ukrainki-na-evrovidenii/ )
-Вадим Колісніченко (на адресу О.Шевченко): "Проститутка. Слушай, баба, вали отсюда. Дрянь" (http://blogs.pravda.com.ua/authors/leschenko/4f563c12e1800/ )
Ці слова підтверджуються відповідними справами. Ось приклади лише за останні декілька місяців:
-          Законопроект № 9516 (внесений КМУ, п.С.Тігіпко), в якому пропонується обмежити право одиноких матерів отримувати допомогу на дитину, якщо сукупний дохід сім'ї перевищує суму відповідних прожиткових мінімумів та введення непрямих методів оцінки доходів громадян. (http://www.epravda.com.ua/publications/2011/12/5/308120/ )
-          Ухвалено першому читанні законопроект №8282 К.Лук’янової, Ю.Ковалевської "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", відповідно до якого введено вікові обмеження для українок, які хочуть скористатися штучним заплідненням (вік не має перевищувати 49 років). (http://tsn.ua/politika/zhinkam-starshe-49-rokiv-zaboronyat-mati-ditey.html )
-          Законопроект №10112  К.Лук’янової та Я.Сухого щодо введення податку для громадян, які досягли тридцятирічного віку, але не мають дітей. Т.зв. податок на бездітність.  (http://news.tochka.net/110340-ukraintsev-nakazhut-rublem-za-otsutstvie-detey/ )
Вже вкотре вражає облудність і лицемірство наших чиновників та політиків, які 8 березня вітають жінок, а за декілька днів до цього відправляють на кухню та називають повією та «дрянью». І в цьому фальш цього свята. Підкреслюю, я не маю на увазі всіх чоловіків, а тільки окремих чоловіків-політиків. До речі, партійність та стать, у питанні ґендерної рівності та захисті прав жінок є вторинними. Їх неприйняття об’єднує і лівих і правих, владу та опозицію, окремих чоловіків-депутатів та деяких жінок-депутаток (судячи із наведених законодавчих ініціатив).
Я вдячна і Юлії Тимошенко, і Олександрі Кужель, і Олександрі Шевченко, і Наталії Королевській та ще багатьом іншим жінкам, які своїми діями, словами зривають маски з цих «справжніх чоловіків». Показують, що «справжні чоловіки» приймають дії жінки лише доти, доки вона «ПРАВИЛЬНО» виконує свою гендерну роль. А як тільки вона виходить за патріархальні рамки (наприклад, балотується у президенти, публічно суперечить керівнику-чоловікові, оголює своє тіло на знак протесту, бере на себе функцію захисниці, тощо), то маска поваги злітає і починається вказування де, кому місце. А потім ці «справжні герої» виправдовуються на кшталт: «я не те мав на увазі», «ви не правильно зрозуміли», «це ЗМІ все перекрутили».
Особисто я розумію так: я не буду голосувати за ті партії, члени яких дозволяють собі неповажні, дискримінаційні висловлювання на адресу жінок та ініціювання антиґендерних законів.