середа, 30 листопада 2011 р.

Хто винен?

Сьогодні майже всі телеканали у кримінальній хроніці показали жахливий випадок. В одному з українських сіл жінка вбила свою новонароджену дитину і викинула тіло в ліс.
Ситуація страшна і я, ні в якому випадку, не виправдовую жінку. Але мене вразили слова, що примусив її зробити це чоловік, який обіцяв вигнати з дому, якщо вона не позбудеться дитини. І ще більше обурив коментар секретаря сільської ради, яка в камеру, вибачте, розпатякувала про нелюдський вчинок і порівнювала жінку зі звіром.
Я ніколи в житті не повірю, що в селі ніхто ні про що не здогадувався. Напевно, що всі знали і про економічну ситуацію в сім’ї, і про знущання чоловіка над жінкою, і про її можливу вагітність. Але НІХТО не втрутився в ситуацію: ні люди, ні сільська влада. Бо ще й досі у нас панує переконання: все, що відбувається між подружжям – це глибоко особиста справа.
Отже, всі знали і ніхто не втрутився, не допоміг. А тепер задоволено коментують (читайте влаштовують травлю жінці). Як ще не закричали в камеру: «Ату її, ату».
Подивимося на ситуацію з іншого боку. У дитинстві я дуже просила батьків подарувати мені кошенятко. А тато говорив: «Принесеш додому кота, підеш під балкон разом із ним жити». Він говорив відмовку, а я щиро вірила, що він так і зробить.
Можливо, і ця жінка ЩИРО ВІРИЛА, що чоловік вижене її з дому, буде бити, якщо вона принесе дитину. Все це нагадує щонайменше психологічне насильство. Вона жила в такій ситуації не один день і зазнавала ще й інших видів насильства (зокрема, фізичного).
Виглядає так, що одне насильство призвело до іншого насильства. Але всі здогадувались і ніхто не втрутився. Тепер всю провину покладають на жінку.
Ви помічали, як легко ми звинувачуємо жінок у багатьох бідах? У хаті не прибрано – погана господиня. Діти на двійки вчаться – ти винна, неуважна мама. Чоловік побив – сама винна, довела його. Зґвалтували - винна, бо коротку спідницю одягла і не тими вулицями ходила.
Ще одна ситуація. Мій чоловік побачив у лікарні маму з трирічним хлопчиком, у якого була велика рана на обличчі. Перше, що він мені сказав: «Это ж надо быть такой матерью, чтобы не уследить за ребенком!». Ось перша думка стороннього спостерігача. Хоча ситуація могла бути зовсім інакшою – батько міг не вглядіти або в дитячому садочку стався нещасний випадок. Але ж ні соціум відреагував миттєво – «это ж надо быть такой матерью!»
Дві непов’язані ситуації, але в обидвох всю провину ми покладаємо на жінку. А це щонайменше несправедливо.

1 коментар: