Цього року моя донька іде до школи. Перший клас – усе вперше. У тому числі і збори до школи. Ми розпочали процес під назвою «Збори до школи» з придбання рюкзака.
Обійшли декілька магазинів і скрізь повторювалась одна картина. На вітрині штук 20 різних рюкзаків. Перше моє прохання: «Покажіть , будь ласка, рюкзак з ортопедичною спинкою», звужує коло вибору до 4-х рюкзаків. Два чорних (або синіх) та два рожевих. Тобто «хлоп’ячі» та «дівчачі». А щоб ви випадково не переплутали, ефект кольору підсилюється зображеннями мультгероїв. На рожевих рюкзаках намальовані Барбі, диснеївські принцеси та «котики». На чорних/синіх – Спайдермен, Гарфілд або Панда. Навіть якщо ви просунуті у ґендері матуся чи татусь, вибрати рюкзак іншого кольору проблематично. Відсутні зелені, жовті, фіолетові, оранжеві та інші кольори. Такий от вибір без вибору.
Так і крокують наші діти по життю: спочатку рожеві та сині бантики у пологовому будинку, потім у дитячому садочку хлопчики виконують ролі зайчиків, а дівчатка – сніжинок. У школу йдуть з рожевими та синіми рюкзаками. Так, непомітно, безневинно формується ґендерна відмінність жінок і чоловіків, яка потім переростає у ґендерну нерівність.
Майкл Кімел у книзі «Ґендероване суспільство» писав: «Соціальні інституції нашого світу – місце роботи, сім’я, навчальний заклад, політика – теж ґендеровані; це осередки, де підсилюються та множаться панівні визначення і де дисциплінують «порушників». У ґендерованому суспільстві ми самі стаємо ґендерованими… Зазначаючи, що ми живемо в ґендерованому суспільстві, ми маємо на думці, що організації нашого суспільства залучені до процесів, які відтворюють і відмінності між жінками й чоловіками, і домінування чоловіків над жінками».
Немає коментарів:
Дописати коментар