четвер, 30 червня 2011 р.

А здавалося – просто рюкзак

Цього року моя донька іде до школи. Перший клас – усе вперше. У тому числі і збори до школи. Ми розпочали процес під назвою «Збори до школи» з придбання рюкзака.
Обійшли декілька магазинів і скрізь повторювалась одна картина. На вітрині штук 20 різних рюкзаків. Перше моє прохання: «Покажіть , будь ласка, рюкзак з ортопедичною спинкою», звужує коло вибору до 4-х рюкзаків. Два чорних (або синіх) та два рожевих. Тобто «хлоп’ячі» та «дівчачі». А щоб ви випадково не переплутали, ефект кольору підсилюється зображеннями мультгероїв. На рожевих рюкзаках намальовані Барбі, диснеївські принцеси та «котики». На чорних/синіх – Спайдермен, Гарфілд або Панда. Навіть якщо ви просунуті у ґендері матуся чи татусь, вибрати рюкзак іншого кольору проблематично. Відсутні зелені, жовті, фіолетові, оранжеві та інші кольори. Такий от вибір без вибору.
Так і крокують наші діти по життю: спочатку рожеві та сині бантики у пологовому будинку, потім у дитячому садочку хлопчики виконують ролі зайчиків, а дівчатка – сніжинок. У школу йдуть з рожевими та синіми рюкзаками. Так, непомітно, безневинно формується ґендерна відмінність жінок і чоловіків, яка потім переростає у ґендерну нерівність.
Майкл Кімел у книзі «Ґендероване суспільство» писав: «Соціальні інституції нашого світу – місце роботи, сім’я, навчальний заклад, політика – теж ґендеровані; це осередки, де підсилюються та множаться панівні визначення і де дисциплінують «порушників». У ґендерованому суспільстві ми самі стаємо ґендерованими… Зазначаючи, що ми живемо в ґендерованому суспільстві, ми маємо на думці, що організації нашого суспільства залучені до процесів, які відтворюють і відмінності між жінками й чоловіками, і домінування чоловіків над жінками».

понеділок, 13 червня 2011 р.

Невероятные приключения одной черепахи.

Праздничные дни проводим всей семьей на даче. И вот произошла такая история. Нашему соседу по даче поймалась в ятерь черепаха.
Так как зверь не подавал признаков жизни, то сосед решил, что она умерла. Что поделаешь, жаль черепаху, но такова жизнь. Сосед ее закопал.
На следующее утро – свершилось чудо. Черепаха откопалась, вылезла из ямки и снесла три яйца. Бедное животное. Представляю ее стресс (сначала ловушка в воде, потом закапывание в песок, а напоследок еще и яйца!)
Мы всей семьей наблюдали эту картину, но не трогали черепаху, так как боялись навредить ей. Животное доползло до озера, плюхнулось туда и полдня отдыхало на зарослях водорослей от пережитых потрясений. В общем, все живы.
Кстати, яйца мы прикопали в песок – вдруг и черепашки маленькие будут.

вівторок, 7 червня 2011 р.

Атрибути радянського минулого

3-4 червня моя донька, і разом з нею я, вперше взяли участь у танцювальному фестивалі. Конкурс відбувався у таборі «Дельфін». На майданчику для відпочинку, звісно, було розкладено дрова для вечірнього дійства – «вогнище дружби».
Мами відразу почали згадувати піонерське минуле (з вогнищем, гітарами, вечірніми співами та розмовами) та розказувати про це діткам:
- Спочатку буде концерт, а потім запалять велике вогнище….
На цих словах п’ятилітній хлопчик радісно вигукнув:
- Класно. Будемо шашлик жарити!!!
Так, у наших дітей зовсім інша асоціація зі словом «вогнище».
Якось і радісно, і сумно одночасно. З одного боку добре, що для наших дітей радянські атрибути дуже далекі (вони їх не розуміють). А з іншого - сумно, бо єдиною асоціацією зі словом "вогнище" є - «шашлик» (з усіма наслідками цього дійства).