вівторок, 25 грудня 2012 р.

Чого насправді хочуть жінки?

Моя стаття у газеті "Вгору": http://www.vgoru.org/index.php/vlada/item/934-jinki 

У газеті “Вгору”  за 22 листопада надруковано статтю “В горящую избу парламента”. Авторка  публікації аналізує результати останніх виборів у контексті представництва жінок у владі. З деякими фактами не можна не погодитись. Але хотілося б поділитися іншою думкою.
Про питання представництва жінок у вищому законодавчому органі дискутують не лише напередодні виборів. Адже Верховна рада – це не просто установа, в якій працевлаштовано 450 депутатів. Це інституція, в якій вирішуються стратегічні питання розвитку держави, приймаються закони, що впливають на життя кожного з нас, розподіляються фінансові ресурси  країни. Від того, скільки жінок у парламенті, наскільки вони можуть впливати на прийняття цих важливих рішень, наскільки вільний доступ для жінок до владних структур національного рівня, робиться висновок щодо фактичної рівності статей у суспільстві. І в цьому зв’язку не можна не згадати про апробований у багатьох країнах принцип розподілу депутатських місць – представництво обох статей у пропорції 30% до 70%. Якщо у парламенті домінують чоловіки, то держава має вживати заходів, щоб збільшити представництво жінок. І навпаки, якщо домінують жінки, то збільшувати представництво чоловіків. Але хочу звернути увагу на важливий акцент – не ДО 30% , а – НЕ МЕНШЕ 30%. Досвід багатьох країн показує, що з такого відсотка представництва жінок у парламенті починається їх реальний вплив на прийняття рішень. А збалансованість і рівність буде тоді, коли в парламенті відсоток жінок і чоловіків складатиме 50% на 50%. Саме до таких показників наближаються парламенти у Ісландії, Швеції, Норвегії, Фінляндії. Це країни з високим рівнем добробуту громадян. Саме до такого розподілу і має йти Україна. Це питання соціальної справедливості.

У Раді жінок — 10%
Над збалансованістю представництва в Раді багато років постійно працюють і науковці, і окремі громадські організації, і національні коаліції неурядових організацій. У регіонах проводять навчання кандидаток та депутаток місцевих рад з питань жіночого лідерства. У Верховній раді 6 скликання вперше створили міжфракційне об’єднання “За рівні можливості”, яке працює над збільшенням представництва жінок у владі. Як вважають народні депутатки Ірина Геращенко та Ірина Бережна, об’єднання продовжить свою роботу і в наступному складі парламенту.
Поступово, повільніше, ніж хотілося б, але зміни відбуваються. І головний здобуток  сьогодні – результат парламентських виборів цього року.
Варто нагадати, що до Верховної Ради першого скликання у 1990 році було обрано лише 11 жінок. У 2012 році до Верховної Ради  сьомого скликання обрано 43 жінки – майже 10%.
Це вже вагоме досягнення, але цього замало – адже половина населення країни представлена у парламенті лише десятьма відсотками депутатів. У нашій державі немає законодавчих перепон для участі жінок у виборчому процесі. Але на практиці ситуація зовсім інша. Це питання досить складне, зупинимося поки що на двох аспектах.
Слабкий фінансовий ресурс
Перший аспект – фінансовий та адміністративний. Нині для перемоги на мажоритарному окрузі чи для включення кандидатом у партійний список потрібен був значний фінансовий і адміністративний ресурс. Наскільки українські жінки володіють ними? Маючи високий рівень освіти, жінки контролюють тільки 5-10% економічних ресурсів держави; зарплата у них у середньому на третину менша, ніж у чоловіків; попри те, що 80% держслужбовців – жінки, їм належить лише 8% найвищих керівних посад. На підтвердження – приклад. Днями журнал “Кореспондент” опублікував рейтинг 100 найбагатших українців. Як ви думаєте, скільки жінок у цьому списку? У першій десятці – жодної. За даними минулого року зі ста найбагатших українців – лише наприкінці згадуються 4 жіночі прізвища. То в чиїх руках фінансові ресурси?

Хибні висновки
Другий аспект – міфи та стереотипи щодо жінок у політиці: “жінки самі не хочуть іти в політику” і “парламент не те місце, де мала би працювати відповідальна жінка, яка поважає себе”.
Але звідкіля такі висновки? Чи можна ознайомитись зі статистичними даними, аналітичними доповідями, соціологічними дослідженнями, у яких про це йдеться?  Виглядає, що це – саме та думка, яку жінкам намагаються нав’язати. Президент держави теж відправляє жінок-політиків на кухню, Прем’єр-міністр заявляє, що реформи – це не жіноча справа, інформаційний простір наповнено статтями,  які стверджують: жінки настільки гарні, що їм не місце у “брудній” політиці і, взагалі, вони лише прикраса у парламенті. Риторика цих звернень та повідомлень містить вислови, як наприклад “жіночки”, “наші дами”, “помічниці чоловіків”, тощо. За таких умов  суспільству складно уявити жінку – публічну лідерку, законодавицю, державотворця. 


На вагах – наше майбутнє
 У той же час жінки широко представлені у місцевих радах. У сільських, районних – їх відсоток  коливається від 40 до 70%, у міських та обласних радах – від 10 до 30%. Виходить,  у представницьких органах влади місцевого рівня жінкам можна “бруднитись і не поважати себе”. А от для Верховної  – вони надто чисті та чесні, щоб там працювати і змінювати все у країні на краще.
Не можу не погодитись із колегою, головою Громадської ради при облдержадміністрації Ларисою Польською, яка зазначила: “То что партии снова и снова “используют” женщин в виде украшения своих списков (президиумов) – ни для кого не секрет, но это не значит, что у нас нет умных, грамотных, профессиональных и имеющих государственное мышление и государственное видение женщин! У большинства из них нет возможности идти в политику!!! В партийных списках мужчины локтями (не хочу сказать хуже) отодвигают себе подобных и где уж там выдвинуть достойную, но не имеющую финансов женщину!!!”
Дійсно, важко собі уявити, що нинішні депутати-чоловіки радо поступляться місцем у ВРУ, де пристойна зарплатня, депутатська недоторканність, можливість лобіювати потрібні закони. Саме тому дуже важливо розуміти, що відбувається у державі та  об’єктивно висвітлювати питання збільшення представництва жінок у владі.

четвер, 18 жовтня 2012 р.

«Прохід до парламенту»: публічна соціально - мистецька акція

21 жовтня з 12.00 до 17.00 на Андріївському узвозі біля «Замку Річарда» громадські організацій та митці, за підтримки Головного управління у справах сім’ї, молоді та спорту Київської міської державної адміністрації, проведуть публічну соціально-мистецьку акцію «Прохід до парламенту»
Організатори акції занепокоєні низькою кількістю жінок в прохідних списках політичних партій та їх представництвом серед мажоритарних кандидатів. Так, за прогнозами експертів з гендерних питань, кількість жінок в майбутньому парламенті не перевищуватиме 10 відсотків. І це попри те, що кількість жінок виборців більше 60 відсотків.
Громадські організації та митці хочуть привернути увагу суспільства до проблеми та спонукати виборців подумати, як вони можуть допомогти забезпечити рівні можливості для жінок в Україні.
Під час акції прості перехожі, за допомогою професійних митців у вигляді майстер – класу створять 10 картин, які відображатимуть їх ставлення до цієї проблеми.
Яскраві різнокольорові написи та малюнки, за задумом організаторів, повинні відобразити ставлення людей до участі жінок у виборах та політиці загалом. Після цього шість професійних художників перетворять малюнки людей у завершений художній твір. Полотна утворять стилізований коридор, як своєрідний образ «входу у парламент».
На виході з території інформаційно – мистецького простору відвідувачі отримують ігрові посвідчення з надписом «Ви пройшли до парламенту!».
Долучайтесь і висловлюйте своє ставлення!
УВАГА! Акція є позапартійною і не передбачає агітації або підтримки будь-якої партії чи кандидата.
Організатори акції: ВГО «Жіночий консорціум України», МО «Школа рівних можливостей», ВОГО «Гендерний центр» та інші учасники ініціативи Мережі громадського контролю за гендерною рівністю на парламентських виборах 2012.
Партнери: Головне управління у справах сім’ї, молоді та спорту Київської міської державної адміністрації
Захід проводиться у рамках проекту «Гендерний моніторинг парламентських виборів 2012» за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди учасників заходу не обов’язково збігаються із офіційною позицією уряду США

Джерело: ВГО "Жіночий Консорціум України"

середу, 17 жовтня 2012 р.

ЗНОВУ «БЕЗ ПІДБОР» АБО СКІЛЬКИ ЖІНОК-ДЕПУТАТІВ ПРОЙДЕ ДО ПАРЛАМЕНТУ НАСТУПНОГО СКЛИКАННЯ



Прес-анонс
знову «без підбор» або Скільки жінок-депутатів пройде до  парламенту наступного скликання
Громадські організації презентують гендерний моніторинг виборів, результати якого засвідчують, що Україна знову не виконає своє зобов’язання збільшити представництво жінок в парламенті до 30 відсотків. Політичні партії не дотримуються принципів рівного представництва обох статей. Кількість жінок кандидаток в партійних списках та одномандатних округах залишається наднизькою. Поточний аналіз мас-медіа показує, що інформації про жінок–кандидаток – обмаль. Оцінка передвиборчих програм партій свідчить, що лише 2 партії прямо ввели у свої передвиборчі програми положення про підтримку гендерної рівності.
Які партії та округи є лідерами в жіночому представництві? Чому так мало жінок-кандидаток? Скільки жінок пройде до парламенту? Чи врахували партії в своїх програмах питання рівних можливостей жінок і чоловіків?
Відповіді на ці та інші питання, які вивчалися в рамках гендерного моніторингу виборів 2012, буде надано під час прес-конференції 22 жовтня о 13.30 в прес-центрі УНІАН.
Довідка: Мережа громадського контролю за гендерною рівністю на виборах - 2012 ініційовано 19 травня 2012 року представниками Жіночої демократичної мережі Міжнародного Республіканського інституту, ВГО «Жіночий Консорціум України», ВГО «Жіночий вибір», Інституту демократії і соціальних процесів, Київського інституту гендерних досліджень та ГО «Європейський вибір». Мета мережі - здійснювати кількісний і якісний моніторинг виборчого процесу парламентських виборів-2012.
Моніторинг полягає у громадському контролі:
- за висуненням жінок політичними партіями на багатомандатних і мажоритарних округах;
- за перебігом виборчої кампанії на всеукраїнському і регіональному рівнях;
- за дотриманням принципів прав людини, розвитку гендерної рівності, соціальної справедливості у передвиборчих програмах.

Мережа нараховує 45 організацій, які беруть участь в цій ініціативі.
Проведення моніторингу підтримується Фондом сприяння демократії Посольства США в Україні.
Джерело: ВГО «Жіночий Консорціум України»

понеділок, 15 жовтня 2012 р.

Літній відпочинок «батьків та дітей»



У серпні відпочивали з сім`єю на морі. Спостерігала декілька яскравих сцен на тему «Батьки та діти».
Перша ситуація:
Вечір, дитячий майданчик з машинками та батутом. Хлопчик жалібно просить батька: «Тато, я хочу на батут. Можна на батут». Відповідь батька: «Дєнєг нєт». У той же час у батька в руках пляшка пива.
Дивно? На пиво гроші є, а на батут не вистачає. Точно, як у радянському анекдоті, відповідь батька: «Тут грошей на горілку не вистачає, а ти морозиво просиш». Несправедливо.

Друга ситуація:
Цього року у Чорному морі в серпні було дуже багато медуз та водоростей. Діти не люблять купатися в морі з медузами. Іноді просто їх бояться. Але ж мами та тата привезли дітей оздоровлюватися. І цей процес має пройти на умовах  - загоряти, обов`язково купатися і їсти багато пляжної гидоти (за загальною назвою «пахлава мєдовая…»). Отже, нерідкими були істерики дітей, які не хотіли заходити у воду (де багато медуз) та істерики батьків, які мусили виконати програму з оздоровлення. Кричить матуся, звертаючись до доньки: «Іди у воду я сказала! Ми чого сюди приїхали!? Щоб ти на березі сиділа!» А поряд тато і мама по черзі затягували чотирирічного хлопчика у воду, а він голосно протестує. І так шість днів поспіль. Ось воно: благо проти волі дитини.
Третя ситуація.
Вразила найбільше, бо була реальна загроза життю дитини. Отже, одного дня дрімаю на пляжі і, раптом, чую суворий чоловічий голос: «Єва повертайся! Єва пливи назад». Дивлюся, іде до води чоловік. Заходить у воду, потім починає пливти. Підпливає (!) до дівчинки, яку віднесло у море на крузі і повернутися самостійно вона вже не могла. А Єві (увага!) – 3-4 роки, не більше. Після того, як батько витягнув дівчинку з води, він ще її сварив: «Єва, як ти могла запливти!!!» А мені дуже хотілося запитати у цього дядечка: «А як ви могли відпустити трирічну дитину без нагляду до води і допустили, що її віднесло на глибину в море?!» Батьківська безвідповідальність, інакше не можу назвати. Та сліпа впевненість, що «з нами таке не трапиться».

Отже, я за справедливість: якщо батьки купують собі пиво, то треба знаходити гроші дитині на ігри. А краще відпочивати без пива та горілки. Оздоровлення – це не обов`язково купання. Морські повітряні ванни не менш корисні. І, звичайно, купатися краще разом. Принаймні для дитини безпечніше.


понеділок, 27 серпня 2012 р.

Табличка множення для першокласників


На літо нашій першокласниці Даринці задали вивчити табличку множення з першого до п`ятого стовпчика.
Процес тривав досить довго та нелегко.
Нам допомогла вивчити швидко і легко п`ятий стовпчик одна з моїх бабусь – баба Лєна. Вона розказала віршик, який вона сама вчила ще у школі. Тобто це було десь у 30-х роках минулого сторіччя.
Даринка вивчила стовпчик на 5 дуже швидко.
Можливо цей віршик допоможе і Вам. Тим більше, що він працює вже майже 80 років.
 «5х 5= 25
Вийшли в сад погулять
6= 30
Братець та сестриця
7= 35
Стали гілочки ламать
8= 40
Підійшов к ним сторож
9= 45
Якщо будете ламать
10= 50
Не пущу вас більше в сад»

четвер, 14 червня 2012 р.

Партії та кандидати про ґендер


З сьогоднішнього дня я розпочинаю особистий волонтерський передвиборчий проект, в межах якого буду моніторити передвиборчі програми партій та кандидатів на наявність у них ґендерного компоненту. Моніторинг складатиметься з чотирьох позицій:
1. Перевірятиму програми партії, кандидата на наявність у них ґендерного компоненту.
2. Буду відвідувати зустрічі з різними кандидатами і ставити їм питання щодо їх бачення реалізації ґендерної політики.
3. Відстежувати реальні дії кандидатів та партій  щодо ґендерної політики.
4. Писатиму свої коментарі, враження від зустрічей у блозі «Херсонські гендерні студії».

Отже номер один - Програма об'єднаної опозиції «Справедлива держава. Чесна влада. Гідне життя» (http://frontzmin.ua/mediafiles/pdf/ZA_prog.pdf ).
1. Позитив – у програмі в розділі «Турбота про людину» є тези про реалізацію ґендерної політики:
«Наша ґендерна політика поєднуватиме найкращі українські традиції і сучасні європейські підходи. Нашим першим кроком стане розширення можливостей для жінок брати участь у політичному житті та державному управлінні. Чим більше можливостей матимуть жінки для вироблення і реалізації політики – тим гуманнішим буде наше суспільство. Ми повинні поступово дійти до рівного представництва чоловіків і жінок в усіх сферах суспільного життя, що відповідатиме демографічній ситуації.
Пропозиції:
«внесемо зміни до чинного законодавства, спрямовані на розширення представництва жінок в
органах влади та органах місцевого самоврядування, стимулювання народжуваності, підвищення престижу материнства».
Написано гарно, але туманно. Незрозуміло, що таке у розумінні об'єднаної опозиції «найкращі українські традиції і сучасні європейські підходи». Як саме це поєднуватиметься? Планується збільшення представництва жінок в органах влади. Але чи буде в самому списку об'єднаної опозиції хоча б 30% жінок у прохідній частині? Тільки цей невеликий крок зміг би реально вплинути на збільшення кількості жінок у ВРУ. Також незрозуміло, як відбуватиметься стимулювання народжуваності. Якщо через заборону абортів, то така «ґендерна політика» нам непотрібна.
Висновок: у програму включено пропозиції щодо реалізації ґендерної політики. Однак вони фокусуються лише на двох аспектах:
а) представництво жінок у владі,
б) стимулювання народжуваності та підвищення престижу материнства.
Інші аспекти, наприклад, дискримінація на ринку праці, подолання насильства в сім'ї, ґендер в освіті,  відсутні.
2. Заходи: 18 червня візьму участь в круглому столі з паном Соболєвим. Що з цього вийде напишу після заходу.
3. Дії: 12 березня 2012 р. Депутат-бютівець  Андрій Шкіль зареєстрував проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони штучного переривання вагітності (абортів) за №10170.

Навіщо я це роблю? Питання гендерної рівності, ставлення до ЛГБТ-спільнот стало, певним чином, лакмусовим папірцем, який допомагає побачити, а як насправді партії, публічні люди, політики ставляться до прав людини. Формально говорять гарні слова, чи відчувають їх. Пишуть загальні фрази, чи пропонують плани дій, щоб створити рівні можливості для громадян України. 
Крім того, ця робота допоможе мені самій визначитись, за кого голосувати на найближчих виборах. Можливо, не тільки мені.

вівторок, 29 травня 2012 р.

Оголошення «Требуется уборщица в банк»


Сфотографувала в Херсонському тролейбусі, минулого року. У цьому оголошенні подвійна дискримінація, оскільки роботодавець крім обмеження за статтю, встановив ще й обмеження за віком. Шанс мають тільки жінки віком до 65 років.


понеділок, 28 травня 2012 р.

суботу, 26 травня 2012 р.

Запрошення "Робота для справжніх чоловіків"


Відповідно до ст.17 Закону України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" роботодавцям забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам. Але в даному запрошенні роботодавець вказує, для кого ця робота - "Робота для справжніх чоловіків". І щоб не виникало сумнівів, як має виглядати СПРАВЖНІЙ чоловік, розміщено фото. Отже, жінкам та несправжнім чоловікам краще не звертатися.


вівторок, 13 березня 2012 р.

Шляхом фундаменталізму


Оперативність, що вражає! Тільки-но настоятелі УГКЦ та РКЦУ звернулись до Верховної Ради України з вимогою ввести заборону на штучне переривання вагітності (аборти), відразу знайшовся народний обранець, що іі впроваджуватиме. 12 березня 2012 р. депутат А.Шкіль зареєстрував проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони штучного переривання вагітності (абортів) за №10170.
Але ж ми розуміємо, що один цей закон не поліпшить демографічну ситуацію в Україні, тому хочу запропонувати нашим депутатам ще декілька ідей. Після прийняття ЗУ «Про заборону абортів» необхідно:
1.      Прийняти закон, яким зобов’язати чоловіків протягом свого життя  запліднити щонайменше 10 жінок під наглядом Держзаплідкомітету, та забезпечити фінансово всіх своїх шлюбних й позашлюбних дітей. Чоловіки України нехай не розслабляються та пам’ятають, що секс не тільки для задоволення, а й для обов’язкового продовження роду.
2.      Прийняти ЗУ «Про заборону розлучень». Якщо вже вступили у шлюб та народили дитину, то зобов’язані жити разом, у будь-якому випадку. Шлюб це справа серйозна та має бути раз і назавжди.
3.      Про те, щоб «жили довго та щасливо» потурбувалися, тому наступна законодавча ініціатива має бути такою: ЗУ «Про те, «чтобы умерли в один день». В різних культурах була і є «прекрасна» традиція, згідно з якою після смерті чоловіка дружина має також померти, щоб супроводжувати його у потойбіччя  (жінок або спалювали живцем, або просто вбивали). Цю традицію необхідно взяти на озброєння, адже правильна українська дружина («жертовна та терпляча») супроводжуватиме та підтримуватиме свого чоловіка скрізь та завжди.
Усі ці заходи, звичайно, вплинуть і на демографічну ситуацію, і на зміцнення інституту сім’ї. Але цього замало. Щоб забезпечити довгострокові, системні зміни, необхідно законодавчо заборонити жінкам працювати, навчатися, брати участь у виборчих процесах (як-от голосувати та бути обраними), тощо. Адже вони мають завжди пам’ятати про своє ПРИРОДНЕ призначення і не відволікатися на такі дурниці, як освіта, робота, вибори.
І наостанок, щоб остаточно закріпити запропоновані «позитивні» зміни, пропоную відмінити Конституцію України (її все одно не виконують) та ввести Домострой.  Також можна знову поставити на порядок денний питання Македонського Собору (585 р.), під час  якого з перевагою в один голос визнали, що жінка – це людина. Насправді, тут є над чим подискутувати та, можливо, переглянути це рішення.
Абсурдні пропозиції? Так. Але останнім часом наші політики щось дуже переймаються демографічною кризою. Вирішувати цю проблему можна методами «батога та пряника», як влучно висловилася Елла Лібанова. Про «пряник» (наприклад, вирішення квартирного питання, подолання бідності в країні, інших методів стимулювання народжуваності) ніхто з політиків не згадує. А от метод «батога» намагаються застосувати вже систематично – наприклад, заборона штучного запліднення для жінок старших за 49 років, податок на бездітність, заборона абортів. І кожна з цих ініціатив порушує права та свободи жінок (і чоловіків – у випадку з податком на бездітність). Сьогодні у нас забирають одне право, завтра обмежать інше.  А після завтра Україна перетвориться з патріархального на фундаменталістське суспільство.

Відкритий лист громадськості до очільників Української Греко-Католицької Церкви в Україні

Шановний Предстоятеле Української Греко-Католицької Церкви о. Святославе Шевчук,
Шановний Очільнику Римо-католицької Церкви в Україні, Архієпископе-Митрополите Львівський о. Мечиславе Мокшицький!


Ми, представниці жіночих громадських організацій України, які давно та плідно працюють у різних сферах суспільства задля вирішення багатьох складних та болючих питань, з якими стикається жіноцтво України, висловлюємо своє негативне ставлення та категоричну незгоду із Вашим закликом до Верховної Ради України щодо законодавчої заборони абортів в Україні.

Жодна з нас, жінок, не схвалює штучне переривання вже зародженого життя – це справді болісна, травматична і ризикована медична операція, шкідлива для жіночого організму та психіки. Але це не означає, що жінок має бути позбавлено права вибору і можливості самій приймати рішення щодо свого тіла і своєї долі. Вагітність та народження дитини в першу чергу заторкують інтереси жінки, позначаються насамперед на її житті – тому ніхто, окрім неї, не повинен вирішувати, як жінка має вчинити у цій ситуації. Заборона не змусить жінок народжувати небажаних дітей – вона лише стрімко збільшить кількість нелегальних абортів, наражаючи на щораз більші ризики життя та здоров’я самих жінок. Як може церква обстоювати права зародка коштом прав та здоров’я жінок, багато з яких є вірними тієї ж Церкви?

Тому, будучи противницями штучного переривання вагітності, ми водночас категорично виступаємо проти його заборони, адже переконані: заборона абортів стане не меншим, а навіть більшим злом, ніж сам аборт.

Примус жінок до народжування небажаних дітей не покращить ані демографічну ситуацію (про що свідчить досвід тієї ж Польщі), ані моральний дух суспільства, де злидні та відчай штовхатимуть батьків до більшого насильства над власними (небажаними) дітьми, збільшать випадки батьківського недбальства та відмов від немовлят.

Як відомо, згідно чинного законодавства, церква в Україні є відділеною від держави. Питання віри, релігійного та конфесійного вибору є приватною справою громадян (ст. 35 Основного Закону). Ми усвідомлюємо важливу роль Церкви як суспільного інституту та визнаємо її право брати участь у обговоренні суспільно значущих проблем, проте спроби Церкви диктувати державну політику є неприпустимі.

Називаючи практику переривання вагітності «геноцидом», Ви тим самим покладаєте відповідальність за якесь ледве чи не цілеспрямоване, зумисне винищення українців на отих жінок, які з розпачу та безвиході (а не задля розваги чи знічев’я) вдаються до аборту як до крайнього способу. При цьому Ви забуваєте, що не жінки привели країну до такого стану, який можна назвати демографічною кризою. Втрата населення відбувається за рахунок високої смертності і масової еміграції громадян і громадянок України. Маніпулювання суспільною думкою починається вже тоді, коли зародок називають «ненародженою дитиною» – залишається тільки назвати його громадянином та надати виборчі права.

Звичайно, домогтися заборони – це найлегший шлях: умити руки, зняти з себе відповідальність, переклавши її на плечі інших, в даному випадку, – жінок. Така практика Церковній історії добре відома. Чомусь очільники Церков вважають, що досягненням заборони їхня місія вичерпається, вони забезпечать державі приріст населення, а собі – пастви. А заразом вирішать і проблему суспільної моралі. Наскільки далекі такі уявлення від реальності, свідчать слова о. Святослава Шевчука: «За 20 років незалежної України ми свідомо і добровільно вбили 40 мільйонів дітей. Тобто за цей час перестала існувати така нація, як українці – 40 мільйонів. На тлі цієї цифри ті діти, які народилися за 20 років, – це вцілілі, це ті, яких випадково минула вбивча рука батьків».

Озвучуючи свої цілком незаконні вимоги та заклики, глава УГКЦ також дезінформує громадян України, оперуючи неперевіреними і на порядок завищеними даними щодо кількості перерваних вагітностей. Офіційна статистика засвідчує стрімке – у 6-7 разів – скорочення числа абортів в Україні від початку 1990-х років до рівня близько 200 тис. на рік. Вдаючись до маніпуляцій з цифрами, релігійні лідери прагнуть посіяти демографічну паніку, але чи додає такий спосіб діяти морального авторитету самій Церкві?

Зі слів Владики можна також зрозуміти, що народження бажаних дітей в Україні відсутнє як явище, що усі батьки підсвідомо прагнуть смерті своїх дітей. На якій підставі духовний провідник дозволяє собі робити подібні звинувачення на адресу усіх громадян, серед яких – вірні його ж Церкви? Не кажучи вже про те, що наведені ним статистичні дані про масштаби абортів ні на чому не засновані та є суто популістськими.

Що може запропонувати Церква жінці, яку силує до материнства всупереч її волі та обставин, які її, жінку, штовхають на цей крок? Чи готова Церква взяти на себе відповідальність за усіх отих примусово народжених немовлят, їх догляд, виховання, освіту, за їхнє майбутнє – за усі ці наслідки «примусу до материнства»? Адже кількість «врятованих від аборту», але небажаних та покинутих дітей, неминуче зросте у сотні разів! Рятуючи життя зародка, що готова зробити Церква для гідного життя цієї людини? Чому, обстоюючи права зародка, Церква дозволяє собі ігнорувати права Жінки?

У Церков є власні ефективні важелі впливу на погляди та поведінку своїх вірян, про які вона чомусь нерідко забуває, намагаючись вирішити питання політичним шляхом, напряму втручаючись в державну політику з подібними вимогами до Верховної Ради України! І як допомагаєте Ви своїми пропозиціями Голові Верховної Ради України п. Литвину, який нещодавно заявив про «нижчість» жінок з «природної та християнської» точок зору!

Враховуючи ще й те, що Церква відмовляє своїм вірним у можливості користування засобами контрацепції, очевидною є установка Церкви на перетворення жінки на «машину» для народження дітей – громадян для держави, але передовсім – пастви для церкви. Жінкам, які в сучасній Україні успішно поєднують професійну, громадську та ін. види діяльності з материнством, нав’язуються «освячені церквою» патріархальні стереотипи примусового материнства, тобто неперервної репродуктивної функції як «основної» для жінки.
Ані Церква, ані держава не мають жодного права зазіхати на суверенні права жінки щодо власного тіла. Жінка – повноцінна людська істота і рівноправна вільна громадянка, то на яких підставах певні суспільні групи дозволяють собі накидати їй додаткові суспільні обов'язки та приймати за неї доленосні рішення? Такі спроби історії також відомі, й усі вони не приносили суспільству нічого доброго та рано чи пізно терпіли крах. Фундаменталізм (цього разу – релігійний) не має шансів в Україні.

Дозвольте нагадати Вам, шановні панотці, про те, що недавня історія України у складі СРСР має переконливий досвід негативних результатів такої практики. У 1936 р. в СРСР було заборонено аборти. Таким чином влада примусово намагалася насадити пуританську радянську мораль, зміцнити сім’ю та збільшити приріст населення. За складних соціальних та матеріальних умов, у яких знаходилася переважна більшість населення країни, це лише викликало лавиноподібне збільшення кількості «підпільних абортів» з усіма їх негативними наслідками для здоров’я та життя жіноцтва: збільшення смертей від абортів до 70% на поч. 1950-х рр. та зростання кількості дітовбивств. Результатом стала вимушена відмова уряду від цієї практики та легалізація абортів у 1955 р.

Легко уявити, які наслідки матиме подібна практика в сучасній Україні, де більшість населення живе за межею бідності, медичні послуги недоступні і неякісні, а алкоголізм, наркоманія та проституція набули характеру епідемій.

Аборт – серйозна суспільна проблема, корені якої глибоко вплетені у соціальні умови життя. Тому вирішити проблему абортів шляхом заборони неможливо. Насильницький метод, яким є заборона аборту, неминуче призведе до ще гірших форм суспільного насильства. Тому вимога заборони абортів не лише недалекоглядна, вона безвідповідальна і навіть злочинна.


Свій підпис на підтримку даного звернення можна залишити на сайті «GENDER MUSEUM. Музей історії жіноцтва, історії жіночого та гендерного руху»  http://gender.at.ua/news/2012-03-14-959  

пʼятницю, 9 березня 2012 р.

Думка: українське 8 березня – фальшиве свято


Свято восьмого березня закінчилося – галочку поставили. Чоловіки квіти подарували, гарні слова сказали. Все, можна розслабитися і чекати наступного свята.
Кожного року повторюється одна і та ж картина. Десь із 5 березня усі радіо-, телеефіри наповнюються вітальними словами на адресу жінок. Активізуються чиновники різного рангу, які шлють листівки, розміщують вітання на сайтах і говорять «в телевізорі». Хтось вітає зі святом весни:
-«Жіноче свято розпочинає нову весну. Жінка, як і весна, несе в світ унікальну та високу місію початку всього сущого».
Хтось наголошує на «берегиньстві» та «функціональній призначенності» жінки:
-«Адже ви водночас дбайливі мами, ніжні і люблячі дружини, берегині домашнього вогнища…»
-«Ми по-доброму заздримо вашому вмінню допомагати всім, хто потребує уваги та опіки, віддавати ближнім тепло своїх сердець і душевну щедрість, зберігаючи попри всі житейські труднощі неповторну привабливість і вроду».
Інші – на здатності надихати та збурювати почуття (така собі, муза-натхненниця):
-«Недарма ці весняні дні дарують людству світлі почуття і думки, наповнюють ніжністю та чарівністю, душевним теплом і натхненням... Адже усе найдорожче, що є у нашому житті, – щастя, надія, кохання пов’язане з жінкою».
-«Без вас, дорогі жінки, не було б стільки світла, любові і тепла. Ви наповнюєте будні яскравими фарбами, спонукаєте до шляхетних вчинків і добрих справ».
Є, навіть, такі просунуті  чоловіки-політики, які згадують про права жінок та роль  їх у розбудові держави:
-«Це свято жінок, які стали творцями історії. Міжнародний жіночий день походить з багатовікової боротьби жінок за участь в житті суспільства нарівні з чоловіками».
-«Сьогодні ви посідаєте провідні місця в інститутах влади, бізнесі, громадській та творчій діяльності…»
Звичайно, на рівні особистісному, право кожного чоловіка вітати так, як він захоче. Один день чи 365 днів на рік. І, взагалі, вітати чи ні.
На рівні ж політичному трохи інша ситуація. Восьмого березня ми читаємо та бачимо вітання, що наведенні вище. А інші дні року наповнюються прикладами висловлювань політиків та чиновників, що різняться від офіційних привітань:
-Віктор Янукович (на адресу Ю.Тимошенко): «Якщо вона жінка – то має йти на кухню і там показувати свої примхи» (http://www.pravda.com.ua/news/2010/01/21/4651468/ ).
-Микола Азаров: «Не жіноча це справа – проводити реформи в Україні». (http://maidan.org.ua/static/news/2011/1300110784.html ).
-Володимир Литвин:  «Якщо суспільство не буде готове, якщо ми не позбудемося того, що в нас уже є традицією, і в принципі, воно вже входить в християнську ментальність, згідно з якою чоловік – це вища істота, оскільки жінка створена була із ребра Адама, відповідно вона вже стоїть одразу на нижчому щаблі, і цей принцип, очевидно, він дає про себе знати, і законами нічого не вирішити». (http://tsn.ua/politika/litvin-poyasniv-gegemoniyu-cholovikiv-u-politici-evolyuciynoyu-vischistyu.html )
-Анатолій Могильов (на адресу О.Кужель): «Крым спокойно проживет без вас! То вас крымская земля волнует, то охотугодья. Будете платить арендную плату, мы вам дадим землю в степном Крыму и выращивайте там коров». «Я понимаю, в вашем возрасте у женщин определенные есть проблемы с психоэмоциональным состоянием». (http://vidomosti-ua.com/popular/41120 )
-Юрій Сиротюк (на адресу Гайтани): "Євробачення - це національний конкурс. В Україні є достатньо виконавців, які могли б показати велич української культури. Представник іншої нації або континенту не може показати Україною. Уявіть, от ви дивитеся на Гайтану і думаєте: яке відношення вона має до Європи?"  (http://news.tochka.net/ua/109874-svoboda-vystupila-protiv-temnokozhey-ukrainki-na-evrovidenii/ )
-Вадим Колісніченко (на адресу О.Шевченко): "Проститутка. Слушай, баба, вали отсюда. Дрянь" (http://blogs.pravda.com.ua/authors/leschenko/4f563c12e1800/ )
Ці слова підтверджуються відповідними справами. Ось приклади лише за останні декілька місяців:
-          Законопроект № 9516 (внесений КМУ, п.С.Тігіпко), в якому пропонується обмежити право одиноких матерів отримувати допомогу на дитину, якщо сукупний дохід сім'ї перевищує суму відповідних прожиткових мінімумів та введення непрямих методів оцінки доходів громадян. (http://www.epravda.com.ua/publications/2011/12/5/308120/ )
-          Ухвалено першому читанні законопроект №8282 К.Лук’янової, Ю.Ковалевської "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", відповідно до якого введено вікові обмеження для українок, які хочуть скористатися штучним заплідненням (вік не має перевищувати 49 років). (http://tsn.ua/politika/zhinkam-starshe-49-rokiv-zaboronyat-mati-ditey.html )
-          Законопроект №10112  К.Лук’янової та Я.Сухого щодо введення податку для громадян, які досягли тридцятирічного віку, але не мають дітей. Т.зв. податок на бездітність.  (http://news.tochka.net/110340-ukraintsev-nakazhut-rublem-za-otsutstvie-detey/ )
Вже вкотре вражає облудність і лицемірство наших чиновників та політиків, які 8 березня вітають жінок, а за декілька днів до цього відправляють на кухню та називають повією та «дрянью». І в цьому фальш цього свята. Підкреслюю, я не маю на увазі всіх чоловіків, а тільки окремих чоловіків-політиків. До речі, партійність та стать, у питанні ґендерної рівності та захисті прав жінок є вторинними. Їх неприйняття об’єднує і лівих і правих, владу та опозицію, окремих чоловіків-депутатів та деяких жінок-депутаток (судячи із наведених законодавчих ініціатив).
Я вдячна і Юлії Тимошенко, і Олександрі Кужель, і Олександрі Шевченко, і Наталії Королевській та ще багатьом іншим жінкам, які своїми діями, словами зривають маски з цих «справжніх чоловіків». Показують, що «справжні чоловіки» приймають дії жінки лише доти, доки вона «ПРАВИЛЬНО» виконує свою гендерну роль. А як тільки вона виходить за патріархальні рамки (наприклад, балотується у президенти, публічно суперечить керівнику-чоловікові, оголює своє тіло на знак протесту, бере на себе функцію захисниці, тощо), то маска поваги злітає і починається вказування де, кому місце. А потім ці «справжні герої» виправдовуються на кшталт: «я не те мав на увазі», «ви не правильно зрозуміли», «це ЗМІ все перекрутили».
Особисто я розумію так: я не буду голосувати за ті партії, члени яких дозволяють собі неповажні, дискримінаційні висловлювання на адресу жінок та ініціювання антиґендерних законів.