вівторок, 13 березня 2012 р.

Відкритий лист громадськості до очільників Української Греко-Католицької Церкви в Україні

Шановний Предстоятеле Української Греко-Католицької Церкви о. Святославе Шевчук,
Шановний Очільнику Римо-католицької Церкви в Україні, Архієпископе-Митрополите Львівський о. Мечиславе Мокшицький!


Ми, представниці жіночих громадських організацій України, які давно та плідно працюють у різних сферах суспільства задля вирішення багатьох складних та болючих питань, з якими стикається жіноцтво України, висловлюємо своє негативне ставлення та категоричну незгоду із Вашим закликом до Верховної Ради України щодо законодавчої заборони абортів в Україні.

Жодна з нас, жінок, не схвалює штучне переривання вже зародженого життя – це справді болісна, травматична і ризикована медична операція, шкідлива для жіночого організму та психіки. Але це не означає, що жінок має бути позбавлено права вибору і можливості самій приймати рішення щодо свого тіла і своєї долі. Вагітність та народження дитини в першу чергу заторкують інтереси жінки, позначаються насамперед на її житті – тому ніхто, окрім неї, не повинен вирішувати, як жінка має вчинити у цій ситуації. Заборона не змусить жінок народжувати небажаних дітей – вона лише стрімко збільшить кількість нелегальних абортів, наражаючи на щораз більші ризики життя та здоров’я самих жінок. Як може церква обстоювати права зародка коштом прав та здоров’я жінок, багато з яких є вірними тієї ж Церкви?

Тому, будучи противницями штучного переривання вагітності, ми водночас категорично виступаємо проти його заборони, адже переконані: заборона абортів стане не меншим, а навіть більшим злом, ніж сам аборт.

Примус жінок до народжування небажаних дітей не покращить ані демографічну ситуацію (про що свідчить досвід тієї ж Польщі), ані моральний дух суспільства, де злидні та відчай штовхатимуть батьків до більшого насильства над власними (небажаними) дітьми, збільшать випадки батьківського недбальства та відмов від немовлят.

Як відомо, згідно чинного законодавства, церква в Україні є відділеною від держави. Питання віри, релігійного та конфесійного вибору є приватною справою громадян (ст. 35 Основного Закону). Ми усвідомлюємо важливу роль Церкви як суспільного інституту та визнаємо її право брати участь у обговоренні суспільно значущих проблем, проте спроби Церкви диктувати державну політику є неприпустимі.

Називаючи практику переривання вагітності «геноцидом», Ви тим самим покладаєте відповідальність за якесь ледве чи не цілеспрямоване, зумисне винищення українців на отих жінок, які з розпачу та безвиході (а не задля розваги чи знічев’я) вдаються до аборту як до крайнього способу. При цьому Ви забуваєте, що не жінки привели країну до такого стану, який можна назвати демографічною кризою. Втрата населення відбувається за рахунок високої смертності і масової еміграції громадян і громадянок України. Маніпулювання суспільною думкою починається вже тоді, коли зародок називають «ненародженою дитиною» – залишається тільки назвати його громадянином та надати виборчі права.

Звичайно, домогтися заборони – це найлегший шлях: умити руки, зняти з себе відповідальність, переклавши її на плечі інших, в даному випадку, – жінок. Така практика Церковній історії добре відома. Чомусь очільники Церков вважають, що досягненням заборони їхня місія вичерпається, вони забезпечать державі приріст населення, а собі – пастви. А заразом вирішать і проблему суспільної моралі. Наскільки далекі такі уявлення від реальності, свідчать слова о. Святослава Шевчука: «За 20 років незалежної України ми свідомо і добровільно вбили 40 мільйонів дітей. Тобто за цей час перестала існувати така нація, як українці – 40 мільйонів. На тлі цієї цифри ті діти, які народилися за 20 років, – це вцілілі, це ті, яких випадково минула вбивча рука батьків».

Озвучуючи свої цілком незаконні вимоги та заклики, глава УГКЦ також дезінформує громадян України, оперуючи неперевіреними і на порядок завищеними даними щодо кількості перерваних вагітностей. Офіційна статистика засвідчує стрімке – у 6-7 разів – скорочення числа абортів в Україні від початку 1990-х років до рівня близько 200 тис. на рік. Вдаючись до маніпуляцій з цифрами, релігійні лідери прагнуть посіяти демографічну паніку, але чи додає такий спосіб діяти морального авторитету самій Церкві?

Зі слів Владики можна також зрозуміти, що народження бажаних дітей в Україні відсутнє як явище, що усі батьки підсвідомо прагнуть смерті своїх дітей. На якій підставі духовний провідник дозволяє собі робити подібні звинувачення на адресу усіх громадян, серед яких – вірні його ж Церкви? Не кажучи вже про те, що наведені ним статистичні дані про масштаби абортів ні на чому не засновані та є суто популістськими.

Що може запропонувати Церква жінці, яку силує до материнства всупереч її волі та обставин, які її, жінку, штовхають на цей крок? Чи готова Церква взяти на себе відповідальність за усіх отих примусово народжених немовлят, їх догляд, виховання, освіту, за їхнє майбутнє – за усі ці наслідки «примусу до материнства»? Адже кількість «врятованих від аборту», але небажаних та покинутих дітей, неминуче зросте у сотні разів! Рятуючи життя зародка, що готова зробити Церква для гідного життя цієї людини? Чому, обстоюючи права зародка, Церква дозволяє собі ігнорувати права Жінки?

У Церков є власні ефективні важелі впливу на погляди та поведінку своїх вірян, про які вона чомусь нерідко забуває, намагаючись вирішити питання політичним шляхом, напряму втручаючись в державну політику з подібними вимогами до Верховної Ради України! І як допомагаєте Ви своїми пропозиціями Голові Верховної Ради України п. Литвину, який нещодавно заявив про «нижчість» жінок з «природної та християнської» точок зору!

Враховуючи ще й те, що Церква відмовляє своїм вірним у можливості користування засобами контрацепції, очевидною є установка Церкви на перетворення жінки на «машину» для народження дітей – громадян для держави, але передовсім – пастви для церкви. Жінкам, які в сучасній Україні успішно поєднують професійну, громадську та ін. види діяльності з материнством, нав’язуються «освячені церквою» патріархальні стереотипи примусового материнства, тобто неперервної репродуктивної функції як «основної» для жінки.
Ані Церква, ані держава не мають жодного права зазіхати на суверенні права жінки щодо власного тіла. Жінка – повноцінна людська істота і рівноправна вільна громадянка, то на яких підставах певні суспільні групи дозволяють собі накидати їй додаткові суспільні обов'язки та приймати за неї доленосні рішення? Такі спроби історії також відомі, й усі вони не приносили суспільству нічого доброго та рано чи пізно терпіли крах. Фундаменталізм (цього разу – релігійний) не має шансів в Україні.

Дозвольте нагадати Вам, шановні панотці, про те, що недавня історія України у складі СРСР має переконливий досвід негативних результатів такої практики. У 1936 р. в СРСР було заборонено аборти. Таким чином влада примусово намагалася насадити пуританську радянську мораль, зміцнити сім’ю та збільшити приріст населення. За складних соціальних та матеріальних умов, у яких знаходилася переважна більшість населення країни, це лише викликало лавиноподібне збільшення кількості «підпільних абортів» з усіма їх негативними наслідками для здоров’я та життя жіноцтва: збільшення смертей від абортів до 70% на поч. 1950-х рр. та зростання кількості дітовбивств. Результатом стала вимушена відмова уряду від цієї практики та легалізація абортів у 1955 р.

Легко уявити, які наслідки матиме подібна практика в сучасній Україні, де більшість населення живе за межею бідності, медичні послуги недоступні і неякісні, а алкоголізм, наркоманія та проституція набули характеру епідемій.

Аборт – серйозна суспільна проблема, корені якої глибоко вплетені у соціальні умови життя. Тому вирішити проблему абортів шляхом заборони неможливо. Насильницький метод, яким є заборона аборту, неминуче призведе до ще гірших форм суспільного насильства. Тому вимога заборони абортів не лише недалекоглядна, вона безвідповідальна і навіть злочинна.


Свій підпис на підтримку даного звернення можна залишити на сайті «GENDER MUSEUM. Музей історії жіноцтва, історії жіночого та гендерного руху»  http://gender.at.ua/news/2012-03-14-959  

Немає коментарів:

Дописати коментар