понеділок, 27 лютого 2012 р.

Анекдот з життя: ґендер чи тендер?

У попередній статті я дорікнула чиновникам вищого рангу, що вони байдужі до своєї роботи та, іноді, просто не заглиблюються у, підготовлені спеціалістами, звіти.
На підтвердження хочу розказати одну ситуацію, що відбулася наприкінці жовтня минулого року у Києві під час міжнародної конференції з ґендерної політики. Уявіть, велика зала, у якій більше 200 осіб. Міжнародні делегації, керівники міжнародних програм, представники української влади (віце-прем’єр міністр, заступники міністрів, спеціалісти служби омбудсмена, тощо), громадськість.
Після урочистого відкриття розпочалася пленарна частина, під час якої наші чиновники вищих рангів зачитували, підготовлені спеціалістами, інформації та звіти. Один заступник міністра читав-читав тихо, монотонно доповідь. Більшість присутніх потроху засинала. І, раптом, тиша. Заступник міністра, який щойно звітував про реалізацію ґендерної політики, мовчить, дивиться у залу, знову опускає очі у звіт. Пауза триває. Чиновник приймає рішення, набирає у легені повітря і вимовляє приблизно наступне: «… про перспективи реалізації ТЕНДЕРНОЇ політики».
Уявіть, яка внутрішня робота відбулася у людини за цю хвилину. Можливо, він подумав: «Так, я на конференції з ґендерної політики, а у звіті написано ТЕНДЕРНОЇ. Що говорити? Ґендер чи тендер?»
Перемогла обережність чиновника. Неважливо, що він думає. Головне те, що написано. Навіть якщо це помилка.
А можливо цей чиновник взагалі не думав у цей момент? А просто перевів подих і механічно прочитав написане?

Немає коментарів:

Дописати коментар