Трохи історії

Нам би трохи тої активності, що була у наших прабабусь, які здобули для нас наші права. Адже права не дають, їх беруть

Сімона де Бовуар «Друга стать», частина друга «Історія» (с.128-129)

«…Пані Фоусет наприкінці століття створює рух суфражисток, але, як і у Франції, він був досить безпорадний. Тільки на 1903 р. жіночі вимоги набули ваги. Створена в Лондоні родиною Панкгерстів «Соціальна й політична спілка жінок» приєдналися й розгорнула бурхливу діяльність. Уперше в історії жінки виступають саме як жінки, що і привернуло пильну увагу до суфражисток в Англії та Америці. Протягом п'ятнадцяти років вони здійснювали політику тиску, що якоюсь мірою нагадувала позицію Ганді: відмовляючись від насильства, знаходили більш чи менш вдалі його замінники. Жінки окупують Альберт Хол під час мітингів ліберальної партії, вимахуючи коленкоровими стягами з написом «Жінкам - право голосу!»; вдиралися до кабінету лорда Аскві, влаштовували мітинги в Гайд-парку або на Трафальгар-сквер, ходили вулицями з плакатами, збирали конференції; під час демонстрацій виявляли зневагу до полісменів, навіть закидали їх камінням, провокуючи таким чином тяжбу. Потрапивши до в'язниці вони обирають тактику голодувань. Збирали кошти, об'єднуючи  навколо себе тисячі жінок і чоловіків, і так успішно підбурювали громадськість, що  у 1907 році двісті членів парламенту утворюють комітет за виборче право жінок, щороку вносячи відповідну пропозицію на розгляд депутатів. Які, втім, лишалися невблаганними.  

Того ж таки 1907 року «Соціальна й політична спілка жінок» організувала перший похід на парламент, у якому взяли участь переважно робітниці і кілька представниць аристократії. Поліція розігнала їх. Але наступного року спілка закликала робітниць Ланкашира влаштувати великий мітинг у Лондоні (заміжнім жінкам погрожували забороною працювати на деяких шахтах). Відбулися нові арешти, на які ув`язнені суфражистки відповіли тривалим голодуванням (1909 р.). Після звільнення вони організували новий похід: одна з жінок вилізла на коня, прикрашеного зображеннями королеви Єлизавети.  

18 липня 1910 р., коли закон про виборче право жінок мав розглядатися в парламенті, Лондоном прямувала процесія (живий ланцюг) завдовжки дев`ять кілометрів; закон відхилили, що викликало нові мітинги і нові арешти. У 1912 році жінки застосували більш рішучу тактику: підпалювали нежитлові будинки, зривали оголошення, толочили газони, знову кидали камінням у полісменів.  Водночас відряджали делегацію за делегацією до Ллойд-Джорджа, до сера Едуарда Грея;  сховавшись у Альберт-холі, жінки галасливо заявляли про себе під час виступів Ллойд-Джорджа. Війна урвала цю бурхливу діяльність. Важко сказати, якою мірою жіноча активність прискорила розвиток подій. Виборче право було надане англійкам 1918 року в обмеженій формі, а з 1928 року – без жодних обмежень: неабияку роль відіграла тут праця жінок під час війни…»