14 лютого о 12.00 на площі перед Херсонським Палацом дитячої та юнацької творчості відбувся танцювальний флеш-моб. Повторюючи кілька нескладних рухів за інструктором, учасниці та учасники заходу сказали у такий спосіб «Досить!» насильству щодо жінок.
Про питання представництва жінок у вищому законодавчому органі
дискутують не лише напередодні виборів. Адже Верховна рада – це не
просто установа, в якій працевлаштовано 450 депутатів. Це інституція, в
якій вирішуються стратегічні питання розвитку держави, приймаються
закони, що впливають на життя кожного з нас, розподіляються фінансові
ресурси країни. Від того, скільки жінок у парламенті, наскільки вони
можуть впливати на прийняття цих важливих рішень, наскільки вільний
доступ для жінок до владних структур національного рівня, робиться
висновок щодо фактичної рівності статей у суспільстві. І в цьому зв’язку
не можна не згадати про апробований у багатьох країнах принцип
розподілу депутатських місць – представництво обох статей у пропорції
30% до 70%. Якщо у парламенті домінують чоловіки, то держава має вживати
заходів, щоб збільшити представництво жінок. І навпаки, якщо домінують
жінки, то збільшувати представництво чоловіків. Але хочу звернути увагу
на важливий акцент – не ДО 30% , а – НЕ МЕНШЕ 30%. Досвід багатьох країн
показує, що з такого відсотка представництва жінок у парламенті
починається їх реальний вплив на прийняття рішень. А збалансованість і
рівність буде тоді, коли в парламенті відсоток жінок і чоловіків
складатиме 50% на 50%. Саме до таких показників наближаються парламенти у
Ісландії, Швеції, Норвегії, Фінляндії. Це країни з високим рівнем
добробуту громадян. Саме до такого розподілу і має йти Україна. Це
питання соціальної справедливості.
У Раді жінок — 10%
Над
збалансованістю представництва в Раді багато років постійно працюють і
науковці, і окремі громадські організації, і національні коаліції
неурядових організацій. У регіонах проводять навчання кандидаток та
депутаток місцевих рад з питань жіночого лідерства. У Верховній раді 6
скликання вперше створили міжфракційне об’єднання “За рівні можливості”,
яке працює над збільшенням представництва жінок у владі. Як вважають
народні депутатки Ірина Геращенко та Ірина Бережна, об’єднання
продовжить свою роботу і в наступному складі парламенту.
Поступово,
повільніше, ніж хотілося б, але зміни відбуваються. І головний здобуток
сьогодні – результат парламентських виборів цього року.
Варто
нагадати, що до Верховної Ради першого скликання у 1990 році було обрано
лише 11 жінок. У 2012 році до Верховної Ради сьомого скликання обрано
43 жінки – майже 10%.
Це вже вагоме досягнення, але цього замало –
адже половина населення країни представлена у парламенті лише десятьма
відсотками депутатів. У нашій державі немає законодавчих перепон для
участі жінок у виборчому процесі. Але на практиці ситуація зовсім інша.
Це питання досить складне, зупинимося поки що на двох аспектах.
Слабкий фінансовий ресурс
Перший
аспект – фінансовий та адміністративний. Нині для перемоги на
мажоритарному окрузі чи для включення кандидатом у партійний список
потрібен був значний фінансовий і адміністративний ресурс. Наскільки
українські жінки володіють ними? Маючи високий рівень освіти, жінки
контролюють тільки 5-10% економічних ресурсів держави; зарплата у них у
середньому на третину менша, ніж у чоловіків; попри те, що 80%
держслужбовців – жінки, їм належить лише 8% найвищих керівних посад. На
підтвердження – приклад. Днями журнал “Кореспондент” опублікував рейтинг
100 найбагатших українців. Як ви думаєте, скільки жінок у цьому списку?
У першій десятці – жодної. За даними минулого року зі ста найбагатших
українців – лише наприкінці згадуються 4 жіночі прізвища. То в чиїх
руках фінансові ресурси?
Хибні висновки
Другий
аспект – міфи та стереотипи щодо жінок у політиці: “жінки самі не
хочуть іти в політику” і “парламент не те місце, де мала би працювати
відповідальна жінка, яка поважає себе”.
Але звідкіля такі висновки?
Чи можна ознайомитись зі статистичними даними, аналітичними доповідями,
соціологічними дослідженнями, у яких про це йдеться? Виглядає, що це –
саме та думка, яку жінкам намагаються нав’язати. Президент держави теж
відправляє жінок-політиків на кухню, Прем’єр-міністр заявляє, що реформи
– це не жіноча справа, інформаційний простір наповнено статтями, які
стверджують: жінки настільки гарні, що їм не місце у “брудній” політиці
і, взагалі, вони лише прикраса у парламенті. Риторика цих звернень та
повідомлень містить вислови, як наприклад “жіночки”, “наші дами”,
“помічниці чоловіків”, тощо. За таких умов суспільству складно уявити
жінку – публічну лідерку, законодавицю, державотворця.
На вагах – наше майбутнє
У
той же час жінки широко представлені у місцевих радах. У сільських,
районних – їх відсоток коливається від 40 до 70%, у міських та обласних
радах – від 10 до 30%. Виходить, у представницьких органах влади
місцевого рівня жінкам можна “бруднитись і не поважати себе”. А от для
Верховної – вони надто чисті та чесні, щоб там працювати і змінювати
все у країні на краще.
Не можу не погодитись із колегою, головою
Громадської ради при облдержадміністрації Ларисою Польською, яка
зазначила: “То что партии снова и снова “используют” женщин в виде
украшения своих списков (президиумов) – ни для кого не секрет, но это не
значит, что у нас нет умных, грамотных, профессиональных и имеющих
государственное мышление и государственное видение женщин! У большинства
из них нет возможности идти в политику!!! В партийных списках мужчины
локтями (не хочу сказать хуже) отодвигают себе подобных и где уж там
выдвинуть достойную, но не имеющую финансов женщину!!!”
Дійсно, важко
собі уявити, що нинішні депутати-чоловіки радо поступляться місцем у
ВРУ, де пристойна зарплатня, депутатська недоторканність, можливість
лобіювати потрібні закони. Саме тому дуже важливо розуміти, що
відбувається у державі та об’єктивно висвітлювати питання збільшення
представництва жінок у владі.





