У газеті “Вгору” за 22 листопада надруковано статтю “В горящую избу парламента”. Авторка публікації аналізує результати останніх виборів у контексті представництва жінок у владі. З деякими фактами не можна не погодитись. Але хотілося б поділитися іншою думкою.
Про питання представництва жінок у вищому законодавчому органі
дискутують не лише напередодні виборів. Адже Верховна рада – це не
просто установа, в якій працевлаштовано 450 депутатів. Це інституція, в
якій вирішуються стратегічні питання розвитку держави, приймаються
закони, що впливають на життя кожного з нас, розподіляються фінансові
ресурси країни. Від того, скільки жінок у парламенті, наскільки вони
можуть впливати на прийняття цих важливих рішень, наскільки вільний
доступ для жінок до владних структур національного рівня, робиться
висновок щодо фактичної рівності статей у суспільстві. І в цьому зв’язку
не можна не згадати про апробований у багатьох країнах принцип
розподілу депутатських місць – представництво обох статей у пропорції
30% до 70%. Якщо у парламенті домінують чоловіки, то держава має вживати
заходів, щоб збільшити представництво жінок. І навпаки, якщо домінують
жінки, то збільшувати представництво чоловіків. Але хочу звернути увагу
на важливий акцент – не ДО 30% , а – НЕ МЕНШЕ 30%. Досвід багатьох країн
показує, що з такого відсотка представництва жінок у парламенті
починається їх реальний вплив на прийняття рішень. А збалансованість і
рівність буде тоді, коли в парламенті відсоток жінок і чоловіків
складатиме 50% на 50%. Саме до таких показників наближаються парламенти у
Ісландії, Швеції, Норвегії, Фінляндії. Це країни з високим рівнем
добробуту громадян. Саме до такого розподілу і має йти Україна. Це
питання соціальної справедливості.
У Раді жінок — 10%
Над збалансованістю представництва в Раді багато років постійно працюють і науковці, і окремі громадські організації, і національні коаліції неурядових організацій. У регіонах проводять навчання кандидаток та депутаток місцевих рад з питань жіночого лідерства. У Верховній раді 6 скликання вперше створили міжфракційне об’єднання “За рівні можливості”, яке працює над збільшенням представництва жінок у владі. Як вважають народні депутатки Ірина Геращенко та Ірина Бережна, об’єднання продовжить свою роботу і в наступному складі парламенту.
Поступово, повільніше, ніж хотілося б, але зміни відбуваються. І головний здобуток сьогодні – результат парламентських виборів цього року.
Варто нагадати, що до Верховної Ради першого скликання у 1990 році було обрано лише 11 жінок. У 2012 році до Верховної Ради сьомого скликання обрано 43 жінки – майже 10%.
Це вже вагоме досягнення, але цього замало – адже половина населення країни представлена у парламенті лише десятьма відсотками депутатів. У нашій державі немає законодавчих перепон для участі жінок у виборчому процесі. Але на практиці ситуація зовсім інша. Це питання досить складне, зупинимося поки що на двох аспектах.
Слабкий фінансовий ресурс
Перший аспект – фінансовий та адміністративний. Нині для перемоги на мажоритарному окрузі чи для включення кандидатом у партійний список потрібен був значний фінансовий і адміністративний ресурс. Наскільки українські жінки володіють ними? Маючи високий рівень освіти, жінки контролюють тільки 5-10% економічних ресурсів держави; зарплата у них у середньому на третину менша, ніж у чоловіків; попри те, що 80% держслужбовців – жінки, їм належить лише 8% найвищих керівних посад. На підтвердження – приклад. Днями журнал “Кореспондент” опублікував рейтинг 100 найбагатших українців. Як ви думаєте, скільки жінок у цьому списку? У першій десятці – жодної. За даними минулого року зі ста найбагатших українців – лише наприкінці згадуються 4 жіночі прізвища. То в чиїх руках фінансові ресурси?
Хибні висновки
Другий аспект – міфи та стереотипи щодо жінок у політиці: “жінки самі не хочуть іти в політику” і “парламент не те місце, де мала би працювати відповідальна жінка, яка поважає себе”.
Але звідкіля такі висновки? Чи можна ознайомитись зі статистичними даними, аналітичними доповідями, соціологічними дослідженнями, у яких про це йдеться? Виглядає, що це – саме та думка, яку жінкам намагаються нав’язати. Президент держави теж відправляє жінок-політиків на кухню, Прем’єр-міністр заявляє, що реформи – це не жіноча справа, інформаційний простір наповнено статтями, які стверджують: жінки настільки гарні, що їм не місце у “брудній” політиці і, взагалі, вони лише прикраса у парламенті. Риторика цих звернень та повідомлень містить вислови, як наприклад “жіночки”, “наші дами”, “помічниці чоловіків”, тощо. За таких умов суспільству складно уявити жінку – публічну лідерку, законодавицю, державотворця.
На вагах – наше майбутнє
У той же час жінки широко представлені у місцевих радах. У сільських, районних – їх відсоток коливається від 40 до 70%, у міських та обласних радах – від 10 до 30%. Виходить, у представницьких органах влади місцевого рівня жінкам можна “бруднитись і не поважати себе”. А от для Верховної – вони надто чисті та чесні, щоб там працювати і змінювати все у країні на краще.
Не можу не погодитись із колегою, головою Громадської ради при облдержадміністрації Ларисою Польською, яка зазначила: “То что партии снова и снова “используют” женщин в виде украшения своих списков (президиумов) – ни для кого не секрет, но это не значит, что у нас нет умных, грамотных, профессиональных и имеющих государственное мышление и государственное видение женщин! У большинства из них нет возможности идти в политику!!! В партийных списках мужчины локтями (не хочу сказать хуже) отодвигают себе подобных и где уж там выдвинуть достойную, но не имеющую финансов женщину!!!”
Дійсно, важко собі уявити, що нинішні депутати-чоловіки радо поступляться місцем у ВРУ, де пристойна зарплатня, депутатська недоторканність, можливість лобіювати потрібні закони. Саме тому дуже важливо розуміти, що відбувається у державі та об’єктивно висвітлювати питання збільшення представництва жінок у владі.
У Раді жінок — 10%
Над збалансованістю представництва в Раді багато років постійно працюють і науковці, і окремі громадські організації, і національні коаліції неурядових організацій. У регіонах проводять навчання кандидаток та депутаток місцевих рад з питань жіночого лідерства. У Верховній раді 6 скликання вперше створили міжфракційне об’єднання “За рівні можливості”, яке працює над збільшенням представництва жінок у владі. Як вважають народні депутатки Ірина Геращенко та Ірина Бережна, об’єднання продовжить свою роботу і в наступному складі парламенту.
Поступово, повільніше, ніж хотілося б, але зміни відбуваються. І головний здобуток сьогодні – результат парламентських виборів цього року.
Варто нагадати, що до Верховної Ради першого скликання у 1990 році було обрано лише 11 жінок. У 2012 році до Верховної Ради сьомого скликання обрано 43 жінки – майже 10%.
Це вже вагоме досягнення, але цього замало – адже половина населення країни представлена у парламенті лише десятьма відсотками депутатів. У нашій державі немає законодавчих перепон для участі жінок у виборчому процесі. Але на практиці ситуація зовсім інша. Це питання досить складне, зупинимося поки що на двох аспектах.
Слабкий фінансовий ресурс
Перший аспект – фінансовий та адміністративний. Нині для перемоги на мажоритарному окрузі чи для включення кандидатом у партійний список потрібен був значний фінансовий і адміністративний ресурс. Наскільки українські жінки володіють ними? Маючи високий рівень освіти, жінки контролюють тільки 5-10% економічних ресурсів держави; зарплата у них у середньому на третину менша, ніж у чоловіків; попри те, що 80% держслужбовців – жінки, їм належить лише 8% найвищих керівних посад. На підтвердження – приклад. Днями журнал “Кореспондент” опублікував рейтинг 100 найбагатших українців. Як ви думаєте, скільки жінок у цьому списку? У першій десятці – жодної. За даними минулого року зі ста найбагатших українців – лише наприкінці згадуються 4 жіночі прізвища. То в чиїх руках фінансові ресурси?
Хибні висновки
Другий аспект – міфи та стереотипи щодо жінок у політиці: “жінки самі не хочуть іти в політику” і “парламент не те місце, де мала би працювати відповідальна жінка, яка поважає себе”.
Але звідкіля такі висновки? Чи можна ознайомитись зі статистичними даними, аналітичними доповідями, соціологічними дослідженнями, у яких про це йдеться? Виглядає, що це – саме та думка, яку жінкам намагаються нав’язати. Президент держави теж відправляє жінок-політиків на кухню, Прем’єр-міністр заявляє, що реформи – це не жіноча справа, інформаційний простір наповнено статтями, які стверджують: жінки настільки гарні, що їм не місце у “брудній” політиці і, взагалі, вони лише прикраса у парламенті. Риторика цих звернень та повідомлень містить вислови, як наприклад “жіночки”, “наші дами”, “помічниці чоловіків”, тощо. За таких умов суспільству складно уявити жінку – публічну лідерку, законодавицю, державотворця.
На вагах – наше майбутнє
У той же час жінки широко представлені у місцевих радах. У сільських, районних – їх відсоток коливається від 40 до 70%, у міських та обласних радах – від 10 до 30%. Виходить, у представницьких органах влади місцевого рівня жінкам можна “бруднитись і не поважати себе”. А от для Верховної – вони надто чисті та чесні, щоб там працювати і змінювати все у країні на краще.
Не можу не погодитись із колегою, головою Громадської ради при облдержадміністрації Ларисою Польською, яка зазначила: “То что партии снова и снова “используют” женщин в виде украшения своих списков (президиумов) – ни для кого не секрет, но это не значит, что у нас нет умных, грамотных, профессиональных и имеющих государственное мышление и государственное видение женщин! У большинства из них нет возможности идти в политику!!! В партийных списках мужчины локтями (не хочу сказать хуже) отодвигают себе подобных и где уж там выдвинуть достойную, но не имеющую финансов женщину!!!”
Дійсно, важко собі уявити, що нинішні депутати-чоловіки радо поступляться місцем у ВРУ, де пристойна зарплатня, депутатська недоторканність, можливість лобіювати потрібні закони. Саме тому дуже важливо розуміти, що відбувається у державі та об’єктивно висвітлювати питання збільшення представництва жінок у владі.
Немає коментарів:
Дописати коментар