Дякую, Марсику!

У дитинстві ми з сестрою кожні літні канікули проводили у своєї бабусі в невеличкому селі. Одного разу бабуся завела щоденник, у якому описувала всі наші дитячі витівки та шкоди. Вона приказувала: «Ось приїдуть ваші батьки, а я дам їм щоденник, і хай вони почитають, які ви були слухняні». Звісно, бабуся не показала батькам ці записи. Десь через п’ятнадцять років ми їх випадково знайшли на горищі і із задоволенням, усією сім’єю, перечитували нотатки з нашого дитинства. Цитую один із записів: «Сьогодні дівчата були хороші, помагали, бо горів трактор. Трактор врізався у стовб і не було свєту. І цілий день не працював телевізор, тому дівчата його не дивились і все мені помагали».
Ось такий причинно-наслідковий зв’язок між поведінкою дітей та трактором, що горів у полі. До чого ці спогади?
У липні я, вже зі своєю донькою, відпочивала у бабусі. І от лихо – кіт Марсик (бабусин улюбленець) вкусив її за ногу. Сталося запалення. Уявіть, глибока ніч, у бабусі температура за сорок градусів, вона майже непритомна. Вирішили викликати швидку, бо своєї машини немає. Нагадаю, що це невеличке село за півгодини від райцентру.
Телефонуємо у швидку зі словами: «Приїдьте, будь ласка, бо у бабусі висока температура». Операторка швидкої допомоги нам відповідає: «Ми на високу температуру не виїжджаємо». І вішає слухавку. Все – коротко і ясно.
Порадившись, телефонуємо знову, але по іншому будуємо речення: «Приїдьте, будь ласка, бо бабусю кіт покусав і висока температура». Операторка відповідає: «Добре, виїжджаємо». Не знаю, чому вона змінила думку. Можливо, подумала про потенційний сказ. Чи з інших причин?
От і вийшов у нас, як у щоденнику бабусі, дивний причинно-наслідковий зв’язок: «Дякую Марсику, бо через тебе до нас приїхала швидка».

Бабуся вже одужала, а мені не дає спокою одна думка. Я, звичайно, не медик, але мені здається, що висока температура – це симптом хвороби, іноді небезпечної. Як пересічний громадянин чи громадянка, які не мають медичної освіти, можуть самостійно діагностувати хворобу і відповідно ступінь її небезпеки, якщо швидка допомога відмовляється приїжджати на «просто високу температуру»? Як тоді отримати допомогу і визначитись із лікуванням? А якщо бабуся чи дідусь одинокі? Риторичні запитання про доступність медичних послуг для сільських жителів.
Отже, як це не дивно звучить, але дякую тобі, Марсику, що до нас приїхала швидка допомога. Бо просто на високу температуру в село, до людини похилого віку, вони не виїжджають.

Обличчя України

Якби Вас запитали, яким уявляється образ типового українця, кого би Ви назвали? Чоловіка середнього віку? Молоду дівчина з великого міста? Відому письменницю чи актора? А от і ні.
Типовим українцем є жінка похилого віку, яка проживає у сільській місцевості. Точніше українка.
Хто ж вони ці жінки? Колись мали великі родини – чоловіка, двох-трьох або й більше дітей, досить велике хазяйство і затишне обійстя.
Сьогодні у більшості вони вдови, діти розлетілися по містах колишнього СРСР, онуки та правнуки приїжджають лише влітку на декілька тижнів.

Хоча і зараз вони допомагають своїм дітям. Наприклад, передають м’ясо кабанчика (якого і вигодували), мішечок цибулі з власного городу (без хімії), качечку чи гусочку до святкового столу.

Навіть коли вже немає сил тримати корову, то заводять козу. Бо як же в селі без молока? А одна бабуся озвучила іншу версію: «Я ж, дитино, сама, то хоч із козою поговорю».

А коли вже геть старенькі і не можуть поратись по господарству, то хоча б гичку з буряків наріжуть, щоб не сидіти без роботи.

Оскільки все життя працювали на колгоспних полях (наприклад, сапали буряки), то зараз мають зігнуту спину та покручені ноги. Їм дуже важко ходити і потрібна паличка, а іноді й дві.

Але вони при всіх негараздах і труднощах сьогоднішнього життя, зберігають оптимізм та почуття гумору. Слідкують за процесом над Ю.Тимошенко і висловлюють власні прогнози щодо земельної реформи.

1 липня херсонські діти вийшли на роботу

1 червня ми всією країною відсвяткували день захисту прав дітей, а вже 1 липня діти Херсона масово вийшли на роботу … до своїх батьків. Адже 1 липня майже всі (крім чергових) дитячі садки закрилися на місяць.
Звідки я знаю? Моя донька вже тиждень або у мене на роботі, або на роботі у чоловіка. А ще у нас в офісі «працює» донька моєї колеги та хлопчик Вова із сусіднього двору. Якщо за день-два у нас в офісі з’явиться ще одна дитина, то слід буде подумати про розширення території.
Отже, дитячий садок закрито. Гуртки та клуби теж на канікулах (викладачі йдуть у відпустки влітку). Тому, якщо у Вас немає бабусі та дідуся, тьоті чи знайомої сусідки, яка погоджується наглянути за вашою дитиною, залишається два варіанти – привести дитину на роботу або комусь із батьків взяти відпустку.
Дитина на роботі. Є певний плюс в цьому ґендерному питанні. Сини та доньки знайомляться з робочим місцем та сферою роботи тата чи мами. Але мінусів (чи то незручностей) звичайно більше. Керівникам, наприклад, не дуже подобається, що працівники та працівниці відволікаються на потреби дітей від основної діяльності. Колеги по роботі змушені терпіти нових сусідів. Оскільки діти фізично не можуть три-чотири години тихенько сидіти, вони починають вигукувати щось, ділитися враженнями, влаштовують пробіжки по кімнатах, а іноді просто засинають на стільчику чи на потрібних папочках.
Але справжні незручності виникають тоді, коли у батьків графік з 8.00 до 17.00 і немає можливості взяти відпустку. Тоді до перелічених вище питань додаються наступні. Як нагодувати дитину гарячим обідом, якщо на підприємстві чи в офісі відсутня їдальня (кухня)? Як влаштувати дитині прогулянку на свіжому повітрі, якщо увесь день маєш працювати у приміщені? Як задовольнити фізіологічні потреби, наприклад, денний сон чи візит в туалет? Саме сьогодні мій знайомий, який теж мусив взяти дитину на роботу, вигукував: «Як я поведу доньку в жіночий туалет!?»
У різних країнах по-різному здійснюється підтримка сімей з дітьми. І справа не лише в грошовому забезпеченні. Питання розглядається комплексно, щоб батьки могли працювати і повноцінно виконувати свої батьківські обов’язки. Наприклад, це може бути гнучкий графік роботи для працюючих мами чи тата, або можливість одночасно взяти відпустку обом батькам, і, звичайно, розвинена система догляду за дітьми (дошкільні заклади працюють цілорічно, навіть влітку).
Нажаль, ситуацію в Україні можна охарактеризувати наступною цитатою: «Наші соціальні системи часто влаштовані так, що винагороджують бездітність і утруднюють створення сімей та карають за багатодітність. Старіюча Європа не потребує нічого так нагально, як бейбі-буму, але водночас діти для молодих пар є найбільшим ризиком бідності. Цей парадокс доводить, що сучасні політичні пріоритети визначені хибно» (австрійський професор Мартін Куглер).
Не секрет, що за останні 20 років ґендерна політика не була пріоритетною для жодної влади, для жодного уряду. Тож доки наші можновладці визначають свої політичні пріоритети, херсонські діти виходять на роботу.

Херсонські ґендерні студії діють!

Ну от, свершилось!
29 червня ми відкрили Херсонські ґендерні студії на базі молодіжної організації «Нова генерація».
Ідея, яку виношували не один місяць, почала працювати. Херсонські ґендерні студії – це:
1. Навчальний курс, що складається з 6 тематичних занять
2. Дискусійний майданчик, де ми спільно шукатимемо відповіді на питання щодо ґендерної рівності та існуючої нерівності
3. Місце для об’єднання та поширення інформаційних ресурсів з ґендерної тематики.
Ми не видаємо сертифікати чи дипломи про те, що «прослухав/прослухала певну кількість годин» чи «підвищили кваліфікацію». Але ми намагаємось створити інформаційний простір, в якому зацікавлені люди шукатимуть відповіді на питання, обмінюватимуться досвідом та обговорюватимуть складні і прості життєві ситуації. А кінцеву нашу мету можна сформулювати дуже просто: «Ґендер в народ!!!» І чим більше прихильників та прихильниць ґендерних ідей з нами буде, тим впливовішою силою ми станемо.
29 червня відбулося перше тематичне заняття «Основні ґендерні концепції». Якщо охарактеризувати двома словами, то було гаряче та хвилююче. Ми переживали, щоб було цікаво і люди не розійшлись розчарованими. І оскільки ми не істина в останній інстанції, то жваві обговорення заохочувались. Іноді між учасниками та учасницями іскри проходили.
Оскільки ми не обмежені якимись проектними рамками, то під час першого заняття ми домовились, що перший курс студій проведемо протягом липня-серпня, а наступне заняття відбудеться 6 липня 2011 року, з 15.00 до 17.00, в офісі МО «Нова генерація» (вул.9 Січня, 28, оф.28). Попередня реєстрація через мережу Фейсбук або за телефоном 067-768-48-32.

Увесь час пишу ми, ми. А хто це ми?
Ми – це Ольга Жукова та Наталія Чермошенцева, членкині молодіжної організації «Нова генерація» та активістки ґендерного руху в Україні.

А здавалося – просто рюкзак

Цього року моя донька іде до школи. Перший клас – усе вперше. У тому числі і збори до школи. Ми розпочали процес під назвою «Збори до школи» з придбання рюкзака.
Обійшли декілька магазинів і скрізь повторювалась одна картина. На вітрині штук 20 різних рюкзаків. Перше моє прохання: «Покажіть , будь ласка, рюкзак з ортопедичною спинкою», звужує коло вибору до 4-х рюкзаків. Два чорних (або синіх) та два рожевих. Тобто «хлоп’ячі» та «дівчачі». А щоб ви випадково не переплутали, ефект кольору підсилюється зображеннями мультгероїв. На рожевих рюкзаках намальовані Барбі, диснеївські принцеси та «котики». На чорних/синіх – Спайдермен, Гарфілд або Панда. Навіть якщо ви просунуті у ґендері матуся чи татусь, вибрати рюкзак іншого кольору проблематично. Відсутні зелені, жовті, фіолетові, оранжеві та інші кольори. Такий от вибір без вибору.
Так і крокують наші діти по життю: спочатку рожеві та сині бантики у пологовому будинку, потім у дитячому садочку хлопчики виконують ролі зайчиків, а дівчатка – сніжинок. У школу йдуть з рожевими та синіми рюкзаками. Так, непомітно, безневинно формується ґендерна відмінність жінок і чоловіків, яка потім переростає у ґендерну нерівність.
Майкл Кімел у книзі «Ґендероване суспільство» писав: «Соціальні інституції нашого світу – місце роботи, сім’я, навчальний заклад, політика – теж ґендеровані; це осередки, де підсилюються та множаться панівні визначення і де дисциплінують «порушників». У ґендерованому суспільстві ми самі стаємо ґендерованими… Зазначаючи, що ми живемо в ґендерованому суспільстві, ми маємо на думці, що організації нашого суспільства залучені до процесів, які відтворюють і відмінності між жінками й чоловіками, і домінування чоловіків над жінками».

Невероятные приключения одной черепахи.

Праздничные дни проводим всей семьей на даче. И вот произошла такая история. Нашему соседу по даче поймалась в ятерь черепаха.
Так как зверь не подавал признаков жизни, то сосед решил, что она умерла. Что поделаешь, жаль черепаху, но такова жизнь. Сосед ее закопал.
На следующее утро – свершилось чудо. Черепаха откопалась, вылезла из ямки и снесла три яйца. Бедное животное. Представляю ее стресс (сначала ловушка в воде, потом закапывание в песок, а напоследок еще и яйца!)
Мы всей семьей наблюдали эту картину, но не трогали черепаху, так как боялись навредить ей. Животное доползло до озера, плюхнулось туда и полдня отдыхало на зарослях водорослей от пережитых потрясений. В общем, все живы.
Кстати, яйца мы прикопали в песок – вдруг и черепашки маленькие будут.

Атрибути радянського минулого

3-4 червня моя донька, і разом з нею я, вперше взяли участь у танцювальному фестивалі. Конкурс відбувався у таборі «Дельфін». На майданчику для відпочинку, звісно, було розкладено дрова для вечірнього дійства – «вогнище дружби».
Мами відразу почали згадувати піонерське минуле (з вогнищем, гітарами, вечірніми співами та розмовами) та розказувати про це діткам:
- Спочатку буде концерт, а потім запалять велике вогнище….
На цих словах п’ятилітній хлопчик радісно вигукнув:
- Класно. Будемо шашлик жарити!!!
Так, у наших дітей зовсім інша асоціація зі словом «вогнище».
Якось і радісно, і сумно одночасно. З одного боку добре, що для наших дітей радянські атрибути дуже далекі (вони їх не розуміють). А з іншого - сумно, бо єдиною асоціацією зі словом "вогнище" є - «шашлик» (з усіма наслідками цього дійства).