Державна економія

Наприкінці минулого року країну збурила інформація щодо ініціатив урядовців: «З 1 грудня уряд поширить на всю Україну експеримент з використання непрямих методів оцінки доходів громадян, що претендують на соціальну допомогу. Наразі цей експеримент уже триває у Волинській, Кіровоградській та Чернігівській областях. Його мета — “індивідуально оцінити достаток кожної матері”. Про це були сюжети на телебаченні (сюжет в ТСН), статті в інтернет-виданнях (наприклад, «Одинокая плачет» http://timeua.info/201211/52876.html та багато інших), критичні коментарі в соціальних мережах, звернення громадських організацій та виступи експертів.

Про які ж кошти йшлося?

За інформацією, розміщеною в «Херсонській правді» (повна стаття http://pravda.ks.ua/yeksklyuzivnye-novosti/14450-rozmir-derzhavnix-socialnix-dopomog-u-2012-roci.html) розмір державних соціальних допомог у 2012 році становить наступне. Відповідно до Закону України „Про Державний бюджет України на 2012 рік”… виходячи з встановлених розмірів прожиткових мінімумів з 1 січня 2012 року:

- допомога на дітей одиноким матерям - у розмірі, не менше:

- для дітей віком до 6 років - 267,90 грн.,
- для дітей віком від 6 до 18 років - 333,60 грн.;
- для дітей віком від 18 до 23 років, які навчаються - 321,90 грн. на місяць.

Якщо у сім'ї відсутні доходи - допомога може виплачуватися у максимальному розмірі:

- для дітей віком до 6 років - 446,50 грн.,
- для дітей віком від 6 до 18 років – 556,00 грн.,
- для дітей віком від 18 до 23 років, які навчаються -  536,50 грн. на місяць;

І ось ці ШАЛЕННІ  гроші наші реХВорматори хотіли заощадити, навіть експеримент в областях впровадили. Та тепер  самотні мами на такій державній допомозі  збагатіють. Та вони ж народних депутатів переплюнуть, просто п’явки  якісь на тілі держави. Плакати хочеться від такої розкоші.

Татам на замітку

Татусі, вас не вистачає вашим дітям.
Сьогодні повернулися з донькою з художньої школи, а вдома немає світла.
Почали  з Даринкою  аналізувати мінуси і плюси цієї ситуації. Мінус - не подивишся вечірній традиційний мультфільм. Плюс - не будемо робити уроки сьогодні. І тут дівчинка говорить розмірковуючи: "Мамо, так це ж не працює телевізор, холодильник і комп'ютер?" Я погоджуюся. Даша підскакує до вимикача, цілує його і каже: "Спасибі тобі, струм, що тебе немає. Тепер у нас не включається комп'ютер, і тато сьогодні не буде працювати, а буде зі мною гратися".

Зі святом!!!

Итоги года

Подведу итоги года.
Мое личное достижение: в сентябре этого года я впервые в жизни искупалась в источнике, температура воды в котором 4 градуса. Моржам конечно будет непонятна такая моя гордость. Но для меня, мерзлячки, это супер-достижение.
В этом году у меня был замечательный проект, в рамках которого я объездила практически все областные центры. Это работа в Программе равных возможностей и прав женщин в Украине ПРООН. Теперь у меня есть друзья-коллеги-единомышленники-близкие по духу люди во многих городах Украины, которых я очень люблю. И с которыми мы еще ого-го сколько сделаем. Ґендерная революция в Украине близится!!!
Мое творческое достижение: благодаря учебе в Школе общественной журналистики, я преодолела свой комплекс - писать статьи. Результатом стал блог "Херсонские ґендерные студии", в котором я пишу. Эта учеба очень вдохновила меня. И мы с коллегой Натальей Чермошенцевой разработали и реализуем волонтерский проект - тренинговый курс "Херсонские ґендерные студии", уже 2 группы участниц/ков прошли у нас обучение.
Ну, и конечно, радость каждого моего дня - дочка Дашенька. Она пошла в этом году в школу. Когда первого сентября мы вышли во двор, я всплакнула. Мамы и папы, у которых были и есть первоклашки, меня поймут. Стоит твоя козявочка в белых бантах, форме, с букетом. Лицо у детки такое взрослое и торжественное. Вот, только вчера в пеленках домой принесли, а уже и в школу пошли.
Очень разный год был. И трудный, и радостный, и горький, и светлый. Как сама жизнь.

Ігри для дівчаток, ігри для хлопчиків

Прихильники «концепції природи» дуже полюбляють говорити про «вроджений материнський інстинкт», «природне призначення жінки», «природну відмінність жінок і чоловіків», і, що «жінки від природи емоційні, ніжні та потребують захисту». Вони не враховують роль соціуму у формуванні жінки та чоловіка.
Хоча життя показує нам зовсім інші зразки. Невеличка історія для прикладу, яка трапилася в одній з бібліотек міста Херсона. Щонеділі в цьому закладі проводять клуб вихідного дня для дітей різного віку. На одному із занять з дошкільнятами бібліотекарка проводить гру:
- А тепер гра для дівчаток, - викликає декількох учасниць гратися. Будь ласка, розвішайте на мотузку ось цю білизну (зразки вироблені з паперу).
У цей момент чотирирічний хлопчик тягне руку, бо хоче також взяти участь у грі. Бібліотекарка повертається і говорить йому «внушительно»:
- Це гра для дівчаток.

Отже, якщо припустити, що «концепція природи» діє, то хлопчик інстинктивно (чи підсвідомо) знав би, що це гра не для нього і руку не тягнув. У той же час дівчаткам не потрібно було б акцентувати, що запрошено гратися саме їх. Вони побачивши мотузку і паперову «білизну», самі б вийшли на гру (бо "від природи прагнуть обслуговувати").
І коли в реальному, сучасному житті ця концепція не спрацьовує, її прихильники починаю щось белькотіти «про генетичний або гормональний збій». І, відповідно, наш хлопчик, на їх думку, має якийсь «збій» або «відхилення від природи», бо захотів гратися у непритаманну «чоловічій сутті» гру.
Коли ж ці аргументи не діють, прихильники «концепції природи» починають шукати ворогів: «Це погане ООН руйнує наші традиційні цінності», «це все кляті гендеристки-феміністки, від яких треба захистити наших дітей». І от одного дня з’являється т.зв. батьківський рух, який вкидає у суспільство лозунг: «Гендер+гей= геноцид нації».
Тут вже не до сміху. Бо батьківський комітет є легалізованою всеукраїнською громадською організацією з певними джерелами фінансування (легалізовано шляхом повідомлення 12.11.2010 № 312 Всеукраїнська громадська організація "БАТЬКІВСЬКИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ", Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Філосовська, 21, кв.1). Має фінансову спроможність надрукувати листівки та брошури на досить якісному папері (що недешево), організувати всеукраїнський форум (http://rodkom.org/2011/244.html ), у якому чомусь беруть участь народні депутати ВРУ та представники Міністерства освіти.
І маємо таку дивну, якщо не дурнувату, картину. Звичайно, батьківський комітет має свою позицію і відстоює її всіма можливими шляхами. А от держава Україна?.. З одного боку представники держави спільно з ООНівським організаціями, реалізують гендерну політику (наприклад, у цьому році з викладачами шкіл проведено декілька тисяч тренінгів щодо впровадження гендерної освіти). А з іншого боку інші представники держави – нардепи і ті ж представники МОН – звинувачують усіх гендеристів у руйнуванні традиційних цінностей та волають про необхідність порятунку українських сімей. Якась шизофренія державного масштабу.

Хто винен?

Сьогодні майже всі телеканали у кримінальній хроніці показали жахливий випадок. В одному з українських сіл жінка вбила свою новонароджену дитину і викинула тіло в ліс.
Ситуація страшна і я, ні в якому випадку, не виправдовую жінку. Але мене вразили слова, що примусив її зробити це чоловік, який обіцяв вигнати з дому, якщо вона не позбудеться дитини. І ще більше обурив коментар секретаря сільської ради, яка в камеру, вибачте, розпатякувала про нелюдський вчинок і порівнювала жінку зі звіром.
Я ніколи в житті не повірю, що в селі ніхто ні про що не здогадувався. Напевно, що всі знали і про економічну ситуацію в сім’ї, і про знущання чоловіка над жінкою, і про її можливу вагітність. Але НІХТО не втрутився в ситуацію: ні люди, ні сільська влада. Бо ще й досі у нас панує переконання: все, що відбувається між подружжям – це глибоко особиста справа.
Отже, всі знали і ніхто не втрутився, не допоміг. А тепер задоволено коментують (читайте влаштовують травлю жінці). Як ще не закричали в камеру: «Ату її, ату».
Подивимося на ситуацію з іншого боку. У дитинстві я дуже просила батьків подарувати мені кошенятко. А тато говорив: «Принесеш додому кота, підеш під балкон разом із ним жити». Він говорив відмовку, а я щиро вірила, що він так і зробить.
Можливо, і ця жінка ЩИРО ВІРИЛА, що чоловік вижене її з дому, буде бити, якщо вона принесе дитину. Все це нагадує щонайменше психологічне насильство. Вона жила в такій ситуації не один день і зазнавала ще й інших видів насильства (зокрема, фізичного).
Виглядає так, що одне насильство призвело до іншого насильства. Але всі здогадувались і ніхто не втрутився. Тепер всю провину покладають на жінку.
Ви помічали, як легко ми звинувачуємо жінок у багатьох бідах? У хаті не прибрано – погана господиня. Діти на двійки вчаться – ти винна, неуважна мама. Чоловік побив – сама винна, довела його. Зґвалтували - винна, бо коротку спідницю одягла і не тими вулицями ходила.
Ще одна ситуація. Мій чоловік побачив у лікарні маму з трирічним хлопчиком, у якого була велика рана на обличчі. Перше, що він мені сказав: «Это ж надо быть такой матерью, чтобы не уследить за ребенком!». Ось перша думка стороннього спостерігача. Хоча ситуація могла бути зовсім інакшою – батько міг не вглядіти або в дитячому садочку стався нещасний випадок. Але ж ні соціум відреагував миттєво – «это ж надо быть такой матерью!»
Дві непов’язані ситуації, але в обидвох всю провину ми покладаємо на жінку. А це щонайменше несправедливо.

Спогади про Голод

Все дитинство я провела у своєї бабусі Зіни та прабабусі в невеличкому селі Черкаської області. Іноді ми просили Бабуню (мою прабабусю) розказати нам про голодовку. Вона неохоче погоджувалася і розказувала спогади про себе і чоловіка, своїх дітей та інших родичів. Ми з сестрами сприймали ці розповіді, як страшні казки.
Бабуня розказувала, що дуже не любила відпускати доньку з хутора в село, бо боялася, що дитину зловлять і з’їдять. Чи таке можливо було, чи ні, але цей страх був з нею постійно. І кожного разу вона виглядала на шлях: «Біліє хустка, іде моя дівчинка».
А ще у селі була жінка, яка перед своєю смертю зварила у казанку свою вже мертву дитину.
Бабуся розказувала свої історії. Їй тоді було вісім років, вона вже все усвідомлювала і пам’ятає все і зараз. Як вмираючі люди самі йшли до ями, де їх потім і ховали. Пухлих людей обабіч шляху, яких вони дуже боялися. Згадувала свою найкращу подругу, яка померла разом з усією сім’єю. Образ померлої дівчинки у ямі з іншими тілами залишився з моєю бабусею на все життя.
Декілька років тому, я спитала її: «Як же Ваша сім’я вижила?» Завдяки корові і картоплі (яку на щастя не забрали). Корову тримали в хаті (подалі від злодіїв). А дві курки не вберегли – вночі хтось підрив стіну та витягнув птицю. У селі в той час були банди, які крали у людей залишки продуктів, худобу. А з хат, де всі померли, забирали цінні речі, одяг. Бандитів усі знали і дуже боялися.
Молоко Бабуня міняла у сусідів на хліб (сусід працював на станції і йому іноді давали хліб). Крім того, наша сім’я була у колгоспі, і їх на польових роботах трохи підгодовували. Діти (моя бабуся і її брат) рвали лободу, з неї теж готували. Бабуня розказувала: «Одного разу зробила я коржиків з німиці (дурман) та поїла. Іду на колгоспне поле, а мені так смішно та весело. Нічого сказати не можу, наче німа, і сміюся». Більше з німиці коржики не робили.
Також Бабуня пригадувала, що було дві «хвилі», коли найбільше люди помирали. Весною-влітку 32 року багато сімей (в основному одноосібники) продавали хати, збіжжя, і намагалися виїхати на Кавказ, Росію. Однак на кордоні їх не випустили і люди повернулися назад у рідне село. Але вже не було хат, запасів, їжі. Такі сім’ї вимирали повністю. А друга хвиля смертей була пізніше, коли в колгоспі, нарешті, дали зерно. І голодні люди напекли свіжого хліба. Їли його і теж помирали сім’ями. Виснажені, голодні, вони не могли перетравити таку важку їжу.
Нашій Бабуні теж дали зерно і вона напекла хліба. Але, за порадою своєї матері, їсти відразу увесь не дала, а сховала. Її чоловік (мій прадід) дуже сварився, ледь не побив Бабуню – вимагав хліба. Але вона витримала і не дала весь буханець відразу. Наша сім’я вижила.

Бабуня

Місце, де ховали померлих, зрівняли. Не було жодного знаку, що там є поховання. І за декілька десятків років на цьому місці гралися діти.
У 2006 році жителі села самі зібрали інформацію про померлих під час Великого Голоду. На місці поховання встановили хрест.
С П И С О К
жертв голодомору 1932 -1933 років, які проживали в селі Станіславчик
Черкаської області

Вул. Леніна
1.Гайдай Іван Григорович, дружина Лукеря, сини Олександр та Федот, дочка Марія
2.Седик Василь
3.Броварський Петро
4.Дядя Нестір
5.Сорока Іван Ничипорович та його дочка Ольга
6.Омельченко Дмитро Антонович та його трьохрічна дитина
7.Броварський Арифим, дружина Антонина та син Левко
8.Курінна Явдоха Самсонівна
9.Небензя Петро та його дружина
10.Полтавець Данило та його дружина
11.Ковбаса Кирило та його дружина
12.Ковбаса Гаврило та його дружина
13.Скуба Афанасія
14.Рудоман Ничипір та його дружина Оляна
15.Рудоман Вакула та його дружина
16.Броварський Микита та його дружина
17.Данилко Іван та його дружина
18.Бакуменко Павло та його дружина
19.Борона Сидір Ониськович, дружина Горпина, сестра Мина та син Канор
20.Дядя Петро Григорович
21.Штепа Карпо та його дружина Елона
22.Дядя Максим Васильович, дружина Марія, дочка Домна, син Григорій.

Хутір Леніна
23.Дядя Григорій Максимович, дружина Олена та син Михайло
24.Борона Антін
25.Борона Ганна
26.Коломієць Мотрона
27.Берестова Марта Семенівна
28.Берестовий Канор Григорович
29.Берестова Марина Григорівна
30.Берестова Оксана Григорівна
31.Броварський Остафій Петрович, син Василь, дочка Пріська
32.Гончаренко Устя Якимівна, син Савелій, дочки Федоска та Улита
33.Дядя Юхим
34.Дядя Іван Юхимович, сини Микола та Федір
35.Бугайов Артем, дружина Тетяна та дочка Марія
36.Бугайов Федір
37.Скуба Фанка
38.Лазарівна Явдоха, дочки Антонина та Людмила
39.Коломієць Йосип, його дружина та син Федот
40.Коломієць Степан, його дружина та дочка Домаха
41.Коломієць Лука та його син
42.Коломієць Дмитро та його дружина

Вул. Шевченка
43.Коломієць Денис
44.Бакуменко Ганна
45.Бакуменко Кирило
46.Бакуменко Федір
47.Бакуменко Михайло
48.Бакуменко Антін
49.Бакуменко Явдоха
50.Бакуменко Андрон
51.Колотуша Зоя та її брат
52.Бакуменко Ничипір
53.Броварський Купріян Максимович та його син
54.Рудоман Павло
55.Рудоман Ганна
56.Седик Афанасій Тимофійович
57.Седик Василь Панасович
58.Седик Марія Панасівна
59.Седик Пилип Васильович, дочка Ганна, син Олекса

Хутір Пролетарський
60.Задніпряний Іван Іванович
61.Седик Сергій Пантелейович, дружина Марія, дочка Катерина
62.Седик Пантелей та його дружина
63.Задніпряний Яким Максимович, дружина Василина, син Левко, дочка Катерина
64.Седик Петро та його дружина
65.Борона Онисим та його дружина
66.Рядняний Степан, дружина Олександра, дочки Катерина та дочка ( ім’я невідоме)
67.Данилко Іван, дружина Катерина, сини Аврам та Андрій
68.Седик Дементій та його син
69.Заріцький Михайло та дочка Олександра
70.Небензя Гнат , дружина Наталка, дочка Олександра, син Володимир
71.Данилко Семен, дружина Василина, син Аврам, дочки Марія та Софія

Вул. Пролетарська
72.Тарасенко Марія
73.Коломієць Федір, дружина Ольга, син Петро
74.Коломієць Ялосовета, син Василь
75.Полтавець Серафима та її дитина
76.Берестова Василина Григорівна
77.Малюта Микола та його дружина
78.Седик Демид
79.Седик Платон Васильович, дочка Параска
80.Седик Владимир Васильович, дружина Ганна Платонівна, дочки Мар’яна, Фекла, Федоська, син Семен та онука Марія
81.Сторчова Уляна
82.Сторчова Варвара
83.Гончаренко Устим
84.Рудуман Іван, дружина Марія, дочки Ярина та Ганна, син Іван
85.Дядя Сарапійон
86.Дядя Максим
87.Броварський Павло

Вул. Червона
88.Бойко Іван та його дружина
89.Сушко Василь, його дружина та син і дочка
90.Сушко Захар та його дружина
91.Коломієць Савелій та його дружина
92.Небензя Денис
93.Небензя Назар Денисович та його дочка
94.Запорожець Михайло Григорович, дружина Явдоха Ничипорівна та дочка Віра
95.Медяник Мотрона
96.Довгополий Пилип, син Яків та невістка Тетяна
97.Омельченко Полікарп, дружина Марія, син Петро
98.Омельченко Корній
99.Омельченко Анастасія
100.Омельченко Макар, дружина Марія, дочка Килина, сини Роман та Антін
101.Омельченко Варфоломій Гаврилович, дружина Надія, сини Василь та Левко
102.Заріцький Іван Андрійович та його дружина
103.Заріцький Андріян
104.Заріцький Михайло та його дочка Ганна
105.Заріцька Марія Степанівна, син Пантелей
106.Заріцький Ничипір
107.Бойко Яким, дружина Мотрона, сини Петро та Антін, дочка Анастасія
108.Борона Гапон та його дружина
109.Борона Олександр, дружина Ївга, син Федір
110.Сушко Федосій Захарович
111.Сушко Текля Кирилівна

Але цей список не є повним. Селяни вказували, що колись на тому місці була хата і жила сім’я, але імен уже не пригадують.
Особисто для мене питання: «чи був голод, чи ні?», «чи є це гнеоцидом, чи ні?» - вирішене. Навіть, коли мої однокласники нічого про це не знали (бо в радянських підручниках про Голодомор не писали), я від своїх бабусь чула про Великий Голод. Я відчула їх біль, їх страх, їх голод. Я це пам’ятатиму.